Помилка. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
на підлогу. Їй повідомили, що в мами стався інсульт. Якийсь час Вероніка була в прострації, потім розплакалася гірко та невтішно. У такому стані її застав Назар, коли прийшов додому.
– Що?! Що з тобою?! – Він кинувся до Вероніки, підняв її, відніс на диван. Вона не могла говорити.
– Пий! – Назар подав їй склянку води з валеріаною. Вероніка зробила кілька ковтків.
– Мама… У мами інсульт, – ледве витиснула вона із себе крізь сльози.
Назар обійняв Вероніку за плечі, поцілував мокре від сліз обличчя.
– Тобі треба заспокоїтися й негайно зібратися, – сказав він. – Ми зараз же поїдемо до неї.
– А твоя робота? Мій інститут? – схлипуючи, запитала Вероніка.
– Ти збирай свої речі, а я зараз усіх обдзвоню і про все домовлюся. Поки поїдемо на один тиждень. Добре?
Вероніка мовчки кивнула. Вона вмилася й кинула у валізу кілька необхідних речей.
– Я візьму мамі на ліки ті гроші, що вона мені давала на навчання, – сказала Вероніка.
– Добре. Ти готова? Можемо їхати?
– Так.
– Тоді чекай мене вдома. Я на стоянку за автівкою.
– Ні! – скрикнула Вероніка. – Я не можу залишатися вдома одна! Мені страшно!
– Чому?! – Назар зупинився біля дверей.
– А раптом із мамою… – У Вероніки в очах знову заблищали сльози.
– Не думай про погане, щоб воно не відбулося. А ти не забула взяти свій зошит із мудрими думками великих людей?
– Назаре, тільки не зараз.
– Візьми, – пролунало владно й наполегливо. – Ніколи не знаєш, коли ці записи можуть тобі допомогти.
Вероніка без слів поклала в сумку загальний зошит…
Усю дорогу вони їхали мовчки. Вероніка була занурена у свої думки. Як таке могло статися з мамою? Звичайно, їй доводилося багато й важко працювати. Останнім часом у матері часто підвищувався тиск, але в неї завжди були під рукою пігулки від гіпертонії. А коли мати обстежувалася в лікаря? Напевно, ніколи. А їй лише сорок п’ять років виповнилося. «Господи, – Вероніка подумки молилася, – допоможи моїй матусі, спаси її і збережи. Прошу тебе, Боже, як ніколи ні про що не просила».
Вероніка попрохала Назара пригальмувати біля автобусної зупинки.
– Тобі погано? – запитав він.
– Гірше ще не було, – сказала Вероніка, відчинивши дверцята салону. – Мені так лячно, Назаре, – зізналася вона. – Не можу навіть уявити, що зі мною буде, якщо з мамою щось трапиться.
– Все буде добре. Ось побачиш. Поїхали?
– Почекай. Я не встигла тобі сказати ще одну новину.
– Ще щось?
– Так. Сьогодні я була в лікаря, – Вероніка зробила паузу і на одному диханні випалила: – У нас буде дитина!
– Яка дитина? – Назар здивовано подивився на Вероніку. – У нас? Дитина? – перепитав він і замовк, осмислюючи почуте.
– Ти не радий?
– Ну-у-у, – протягнув він, – це так несподівано… Ми ж не планували дитину.
– Виходить, вона в нас позапланова.
– Я навіть не знаю, що сказати… В один день і одне, і інше…