Три метри над рівнем неба. Федерико МоччиаЧитать онлайн книгу.
одна одної, мовчки. Вранці, поки Бабі не вип’є кави, з нею неможливо було говорити, так само, як і з її матір’ю. Даніела кілька разів пробувала зав’язати розмову, але нічого не виходило.
– Як тобі той, що підвозив тебе учора? Він тобі подобається?
Бабі видала якийсь дивний звук. Вона не могла відповісти, тому що саме чистила зуби. Подивилася у дзеркало на сестру виряченими очима, потім швидко сполоснула рота:
– Мені подобається? Ти що, жартуєш? Ти з глузду з’їхала? Як мені може подобатися такий тип? Мугиряка. Ти знаєш, що він учора зробив? Він із дружками розтрощив машину Бранделлі, потім почав бити Кіко, тоді зупинився синьйор Аккадо, що проїжджав повз, і спробував розняти їх, а цей тип, ця тварюка, побив і його теж! Як мені може подобатися тип, який використовує голову для того, щоб розбивати комусь обличчя, а не щоб думати нею? Тварина просто, от хто він такий!
– Можливо, але нам усім він подобається.
– Вам? Кому це – вам?
– Мені, Джулі, Джованні, Стефанії…
– Ага, чотири тупі квочки, які моляться на таких-от типів… Просто ікона для харцизяк та кретинів, скажеш теж. Хотіла б я зрозуміти, яка радість у тому, щоб оце швендяти, трощити все навкруги, ставити все догори дриґом, бити людей…
Бабі зі злістю натиснула на дозатор пляшечки, що стояла на краєчку умивальника. Її рука наповнилась рідким милом. Вона нахилилася вперед і намилила обличчя. Даніела розчісувалась.
– Вони мають купу гарних дівчат і міняють їх, як і коли хочуть, – він та його друзі.
– Можу собі уявити, що то за дівчата!
– Ні, є дуже вишукані. Подумай тільки, Ґлорія, дочка Аккадо, є дівчиною Даріо, одного з друзів Степа.
– Степа?
– Так, Стефано Манчіні, той, що тебе проводжав. Ми з Джулією звемо його «десять-з-плюсом», але всі інші – Степом.
– Степ? Тобто «крок»? Як на мене, то хай він зробить їх багато-багато, дійде до стіни і вб’ється об неї.
Потім вона взяла рушник й акуратно склала його поряд із зіжмаканим рушником сестри, схожим на цей у всьому, окрім того, що на одному була «Д», а на іншому – «Б».
– Швидше, Даніело, я не хочу слухати вічні татові крики, що ми запізнюємось.
Бабі повернулася до кімнати й почала швидко вдягатися. Форма висіла тут, на стільці. Вона її приготувала звечора, хоча вони й повернулися дуже пізно. Це вже стало звичкою. Надягла блакитну сорочку, потім спідницю. Закрила бокову «блискавку» і запнула гачечок, хоч і не з першого разу. Взула черевики, зігнувши їх збоку, щоб трішки розширити. Потім пройшла до кухні.
Степ. Яке ідіотське ім’я. Зрештою, йому личить.
– Привіт, мамо.
Бабі поцілувала Рафаеллу у щоку. Як і щоранку, її вразив молочний запах крему «Ревлон».
– Привіт, Бабі.
Рафаелла пила свою чорну каву без цукру. Її ненафарбовані й заспані очі ще не звикли до світла. Власне, кухня була в напівтемряві. Бабі сіла навпроти неї. Прийшла Даніела й сіла поруч. Бабі налила собі кави, потім молока, і вкинула