Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
вищеназваних причин (саме для приховування, а не як для підпертя, бо підпертя таким причинам не потрібно) – або ж це один із тих злих жартів мозку, про які ти писала в останньому листі і від яких корчиться в судомах усе наше тіло, і не тільки тіло.
Тільки я зібрався написати тобі ще дещо в дусі колишнього, як прийшли чотири листи, до речі не відразу, спершу той, у якому ти шкодуєш, що написала мені про непритомність, трохи згодом той, який ти написала відразу по непритомності, разом з тим, нарешті воістину прекрасний, а ще трохи згодом лист, де йдеться про Емілію. Їхню послідовність я поки не цілком уторопав, хіба що ти більше не вказуєш дні.
Відповісти, отже, на питання «strach – touha» одразу навряд чи вийде, але я постараюся в декількох листах повернутися до цього, і тоді, напевно, буде як треба. Добре було б також, якби ти познайомилася з моїм (узагалі-то поганим, непотрібним) листом до батька. Можливо, я візьму його до Ґмюнда.
Якщо обмежити «strach» і «touha» так, як ти це робиш в останньому листі, то питання нелегке, але відповісти на нього дуже легко. Тоді у мене тільки «strach». І річ ось у чому.
Мені пригадується перша ніч. Ми жили тоді на Цельтнер-ґассе[109], напроти був магазин готового одягу, у дверях там вічно стояла одна з продавчинь, а нагорі я, юнак років двадцяти з гаком, снувався кімнатою, зайнятий нервовим довбанням безглуздих для мене речей до першого державного іспиту. Було це влітку, спека, в таку пору цілком природна, але нестерпна, біля вікна я з мерзенною жуйкою історії римського права в зубах, увесь час зупинявся, врешті-решт ми знаками домовилися про зустріч. Увечері о 8-й я мав зайти за нею, але, коли спустився ввечері вниз, там уже був інший, хоча це мало що змінювало, я боявся усього світу, а значить, і цієї людини; якби не було її тут, я б все одно її боявся. Дівчина, однак, узявши його під руку, зробила мені знак іти слідом за ними. Так ми дісталися до Стрілецького острова, випили там пива, я – за сусіднім столиком, потім неквапом пішли – я позаду – до будинку дівчини, десь біля Фляйшмаркта, там ця людина попрощалася, дівчина увійшла в будинок, я трохи почекав, вона з’явилася знову, і ми з нею пішли в готель на Малій страні. До самого готелю все було чарівно, хвилююче й огидно, та й у готелі було так само. А під ранок – як і раніше, було жарко і красиво, – коли ми йшли Карловим мостом додому, я був загалом щасливий, але щастя це полягало лише в тому, що вічно бунтівна плоть нарешті вгамувалась, а головне – все не стало ще огиднішим, ще бруднішим. Згодом я ще раз зустрівся з цією дівчиною, по-моєму, ночей через дві, усе виявилося так само добре, як у перший раз, але потім я відразу поїхав на дачу, пофліртував там трошки з однією дівчиною і в Празі вже дивитися не міг на продавчиню, більше словом із нею не перемовився, вона (з моєї точки зору) була моєю лихою злобителькою і все ж залишалася доброю, привітною дівчиною, постійно переслідувала мене здивованим поглядом. Я не хочу сказати, що єдиною причиною моєї ворожості (звичайно, ні) було те, що в готелі ця дівчина без жодного наміру зробила крихітну гидоту
Нині – Целетна – одна з центральних вулиць столиці Чехії міста Праги; нині є пішохідною зоною, популярною в туристів. Свою назву вулиця дістала від назви пекарні цалтнерш (