Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
вона за способом геометрії, – життєвий магнетизм може існувати й разом з тим не бути корисним, але в жодному разі він не може бути корисним, якщо не існує».
Таким чином, комісія розглядає не таємничий контакт між лікарем і пацієнтом, між магнетизером і медіумом, інакше кажучи, не суть проблеми, а єдине питання про відчутну наявність таємничого флюїду та її доведеності. Можна його бачити? Ні. Можна нюхати? Ні. Можна його зважувати, чіпати, вимірювати, пробувати на смак, розглядати під мікроскопом? Ні. І ось комісія перш за все встановлює цю його невпізнаваність для органів почуттів. «Якщо він й існує в нас і навколо нас, то лише в абсолютно не сприйнятній органами почуттів формі». Після такого не надто важкого твердження комісія переходить до питання, чи може бути доведена принаймні дія цієї незримої субстанції. Тому експериментатори вирішують піддати магнетизації насамперед самих себе. Але, як відомо, на людей, скептично налаштованих й абсолютно здорових, навіювання не діє жодною мірою. «Ніхто із нас нічого не відчув, і перш за все нічого такого, що могло б бути названо реакцією на магнетизм; один тільки відчув у другій половині дня нервове роздратування, але ніхто не зазнав кризи». Ставши, таким чином, на шлях недовіри, вони з особливою упередженістю підходять до розгляду безперечного факту впливу на інших. Вони ставлять пацієнтам ряд пасток: пропонують, наприклад, одній жінці кілька чашок, з яких лише одна намагнетизована, і, дійсно, пацієнтка помиляється й бере собі іншу чашку, ненамагнетизовану. Здавалося б, цим доведено, що дія магнетизму – шарлатанство, «imagination», уява. Але академіки повинні погодитися одночасно, що в тієї ж пацієнтки, як тільки сам магнетизер підносить їй чашку, відразу настає криза. Рішення завдання знову-таки близьке і, власне кажучи, уже знайдене: логічно було б їм тепер встановити, що ці явища виникають завдяки силі особливого контакту між магнетизером і медіумом, а не завдяки якійсь таємничій матерії. Але, як і сам Месмер, академіки оминають дуже близьку до вирішення проблему особистого впливу через передачу навіюванням або флюїдальним шляхом і роблять урочисто висновок щодо нікчемності магнетизму. Там, де ніщо не відчувається на око, на нюх, на дотик, там нічого й немає, пояснюють вони, і ця чудова дія виникає виключно з нашої уяви, що, звичайно, є лише словом, лише похідним від поняття «навіювання», яке вони переглянули.
Таке урочисте визнання магнетизму неіснуючим зводить, зрозуміло, нанівець і друге питання про універсальну користь магнетичного (ми говоримо – психічного) лікування. Бо дія, для якої Академія не може вказати причини, у жодному разі не повинна бути визнана корисною і зцілюючою перед світом. І ось особи обізнані (тобто ті, які цього разу нічого не зрозуміли в суті справи) стверджують, що метод пана Месмера небезпечний, бо ці штучно викликані кризи й конвульсії можуть стати хронічними. І свій висновок вони викладають нарешті у тезі, для якої треба запастися диханням: «Після того як члени