Три мушкетери. Александр ДюмаЧитать онлайн книгу.
що між де Ля Тремулем і мною не прийме нікого? – спитав де Тревіль.
– Нікого, слово честі.
– У такому разі – до завтра, ваша величносте.
– До завтра, добродію.
– О котрій годині ваша величність зможе прийняти мене?
– У будь-який час.
– Але якщо я прийду надто рано, то боюся потривожити сон вашої величності.
– Мій сон? Та хіба то сон? Я більше не сплю, ніж сплю, добродію. Хіба іноді трохи задрімаю – ото й усе. Приходьте так рано, як забажаєте, хоч о сьомій годині. Але начувайтеся, коли ваші мушкетери винні!
– Коли мої мушкетери винні, ваша величносте, то їх негайно буде віддано у ваші руки і ви будете вільні чинити з ними так, як вважатимете за потрібне. Чи хоче ваша величність наказати ще щось? Я ладен вислухати, ладен підкоритися.
– Ні, добродію, ні. Мене ж недаремно звуть Людовіком Справедливим. Тож до завтра, добродію, до завтра.
– Хай береже вас Бог, ваша величносте!
Хоч який короткий був сон короля, та у пана де Тревіля цієї ночі він був іще коротший: пан де Тревіль взагалі не склепив очей. Він ще звечора послав попередити трьох мушкетерів і їхнього приятеля, щоб вони прийшли до нього рівно о пів на сьому ранку. Де Тревіль узяв їх із собою в палац, нічого не обіцяючи їм, ні за що не ручаючись і не приховуючи, що вони, як і він сам, можуть сподіватися на прихильність короля з тим же успіхом, з яким можуть розраховувати на виграш, граючи в кості.
Зупинившись перед сходами, що вели до малого під’їзду, він наказав їм зачекати. Якщо король усе ще гнівається на них, вони зможуть піти непоміченими. Якщо ж король погодиться їх прийняти, вони будуть напохваті.
В особистому передпокої короля де Тревіль побачив Ля Шене, який сказав йому, що вчора ввечері герцога де Ля Тремуля вдома не було, а коли він повернувся, то було вже надто пізно, щоб іти до палацу. Тому герцог з’явився на прийом тільки зараз і саме в цю хвилину перебуває у короля.
Почувши це, пан де Тревіль дуже зрадів: тепер він міг бути цілком певен, що ніхто чужий не втрутиться і не вплине на думку короля після доповіді де Ля Тремуля перед його власною аудієнцією.
Справді, не минуло й десяти хвилин, як двері, що вели до кабінету короля, відчинились і на порозі з’явився герцог де Ля Тремуль. Побачивши капітана мушкетерів, він одразу ж підійшов до нього.
– Пане де Тревіль, – сказав він, – його величність викликав мене, щоб дізнатися, що насправді сталося вчора вранці біля мого будинку. Я сказав йому правду, тобто я сказав, що в усьому винні мої люди і що я готовий просити у вас вибачення. Коли вже ми тут зустрілися, то прошу вас зважити на мої вибачення і, як і раніше, вважати мене своїм другом.
– Пане герцог, – відповів де Тревіль, – я ні на мить не сумнівався у вашій порядності, тож не схотів мати іншого захисника перед королем, крім вас. Бачу, що ви справдили мої сподівання, і я вдячний вам за те, що у Франції є така людина, про яку, не боячись помилитися, можна сказати те, що я сказав про вас.
– Браво, браво! – вигукнув король, який стояв у дверях і чув ці взаємні компліменти. – Тільки скажіть йому, Тревілю, коли