Аліса в Задзеркаллі. Льюис КэрроллЧитать онлайн книгу.
сягає око, але ж розумієш, далі-то він може бути зовсім іншим. О Кицю! От було б чудово, якби ми могли пробратися до Задзеркального будинку! Я певна, там є – о! – такі прекрасні речі! Давай будемо удавати, що є шлях, яким туди можна пробратися, який-небудь, Кицю. Давай будемо удавати, що Дзеркало раптом стало м’яке, наче туман, і ми можемо пройти крізь нього. Ого, воно перетворюється на якийсь серпанок, присягаюся! Буде зовсім неважко крізь нього пробратися…
З цими словами вона опинилася на камінній полиці, хоч і не розуміла, як взагалі туди потрапила. А дзеркало, поза сумнівом, ПОЧИНАЛО танути, ніби сяйливий сріблястий туман.
Вже за мить Аліса проскочила крізь нього і м’яко приземлилася в Задзеркальній кімнаті. Насамперед вона подивилася, чи горить у каміні полум’я, і була рада побачити, що горить, причому найсправжнісіньке, таке ж палахке та яскраве, як те, що лишилося позаду. «То мені тут буде так само тепло, як у тій кімнаті, – подумала Аліса, – або насправді навіть тепліше, адже тут нікому проганяти мене від вогню. О, як буде весело, коли вони побачать мене тут крізь дзеркало, а дістати не зможуть!»
Потім Аліса почала роззиратися довкруж і помітила, що та частина, яку можна було бачити з їхньої кімнати, була звичайною та нецікавою, зате все інше відрізнялося настільки, наскільки це взагалі можливо. Наприклад, картинки на стіні поруч із каміном, схоже, були всуціль живі. Навіть годинник на камінній полиці (який крізь дзеркало, як ви розумієте, Аліса завжди бачила тільки ззаду) мав обличчя маленького стариганя, котре їй зараз посміхалося.
«В їхній кімнаті не так чисто, як у нашій», – подумала Аліса, коли помітила кілька шахових фігурок поміж напівзотлілими дровинами в каміні. Але наступної ж миті, від здивування стиха скрикнувши: «О!», вона опустилася навкарачки, розглядаючи фігурки. Вони прогулювалися парами!
– Тут Чорний Король і Чорна Королева, – казала Аліса пошепки, адже боялася їх налякати, – а он Білий Король і Біла Королева сидять на краю совочка для попелу… а там дві тури прогулюються попід ручки… Не думаю, що вони можуть мене чути, – продовжила вона, нахиляючи голову ближче, – і я майже впевнена, що вони не можуть мене бачити. Я почуваюся якось так, ніби невидима…
Тут щось почало верещати на столі позаду Аліси. Вона повернула голову на звук і встигла побачити, як один Білий Пішак беркицьнувся й став сукати ніжками. Аліса з цікавістю поглядала на нього, чекаючи, що ж буде далі.
– Це голос мого дитятка! – закричала Біла Королева і промчала повз Короля так стрімко, що скинула його в попіл. – Моя золотенька Лілі! Моє королівське кошеня! – І вона завзято подерлася вгору камінною решіткою.
– Королівське абищо! – сказав Король, потираючи носа, забитого при падінні. Він мав право ТРІШЕЧКИ дратуватися на королеву, адже був притрушений попелом з голови до п’ят.
Алісі не терпілося стати комусь у пригоді, тож, оскільки бідолашна крихітка Лілі аж заходилася криком, дівчинка спішно