Стійкий принц. Дама-примара. Дон Педро КальдеронЧитать онлайн книгу.

      Чи міста якісь славетні, —

      Завжди відстань заважає,

      Все зображує непевним:

      Там, у синьому безмежжі

      Світла й тіні гра химерна

      Хвилі з хмарами змішала,

      Глиб морську й високість неба.

      Ми очам не йняли віри,

      Намагаючись даремно

      Розрізнити хоч би обрис

      Невиразних тих предметів.

      Нам спочатку всім здалося,

      Що вони сягають неба,

      Ми подумали, це хмари,

      Що над морем – ген, далеко —

      Нависають, щоб зненацька

      Зливою пролитись щедро.

      Це скидалося на правду,

      Бо немов хотіли всеньке

      Море випити до краплі

      Їхні тіні незліченні.

      Згодом тварями морськими

      Нам здалися ті химери,

      Що, мов почет за Нептуном,[16]

      Виринули на поверхню:

      Плавниками, що об хвилі

      Б’ються, нам ввижалось спершу

      Те, що потім обернулось

      На вітрила корабельні.

      Поступово наближався

      Вавилон[17] той, і нарешті

      Ми збагнули: не висячі

      Це сади,[18] а щогли й реї.

      І тепер на власні очі

      Кожен бачив: безперечно,

      То не чудиська, не хмари,

      То – армада чужоземна.[19]

      Ми дивились, як об судна

      Хвилі билися шалено,

      Здиблені, мов срібні гори,

      Наче скелі кришталеві.

      Я, угледівши це диво,

      Розвернув свої галери —

      Іноді до перемоги

      Нас приводить вчасна втеча —

      І, оскільки в тих широтах

      Все я знаю достеменно,

      В бухту увійшов, сховавшись

      Там за дві високі скелі.

      Непоміченим лишившись,

      Я перечекав нашестя

      Сил, яких іще не знали

      Море, і земля, і небо.

      Пропливла повз нас армада.

      Не вагаючись, за нею

      Вийшов у відкрите море

      Я, королю, обережно, —

      Так мені кортіло взнати

      Ціль ворожого маневру.

      Справдились мої надії,

      Бо допомогло нам небо:

      Корабель один відбився

      Від флотилії всієї

      І, пошарпаний вітрами,

      Ледь тримався на поверхні.

      Потім я уже дізнався:

      Буря перед тим страшенна

      Корабель той потрощила,

      Не завдавши шкоди решті.

      Воду вичерпати з трюму

      Намагалися даремно

      Моряки; жбурляли хвилі

      Безпорадне їх суденце,

      І ніхто не знав напевне,

      Чим скінчиться ця халепа.

      Підійшов до них я ближче,

      І вони, клянуся честю,

      Хоч і упізнали мавра,

      Вражені були приємно:

      Люди й ворогові раді

      Іноді в годину смерті.

      Так хотілося їм жити,

      Що вже деякі швиденько

      Заходились по канатах

      На мою галеру дертись

      І в полон мені здалися.

      Інші їх кляли шалено

      І гукали: вічно жити

      Буде