Стійкий принц. Дама-примара. Дон Педро КальдеронЧитать онлайн книгу.
href="#n_23" type="note">[23] й Авіса[24]
Два магістри – ти їх легко
По одежі упізнаєш:
На одному хрест зелений,
А на другому – червоний —
Вийшли з військом незчисленним:
В ньому чотирнадцять тисяч
Найманців, а також безліч
Добровольців; сильні коні
Португальців самопевних
Вбрані в тигрячі попони
І скажені, мов пантери.
Я гадаю, їхнє військо
Висадилось вже на берег
Африканський чи принаймні
Підпливає до Танжера.
Вийдемо в похід негайно,
Боронити місто треба:
На чужинців, мій королю,
Підніми канчук священний
І сторінку безпомильно
Віднайди у книзі смерті,
Щоб пророцтво морабітів[25]
Нині справдилося врешті
І корона португальська
Тут, на цьому узбережжі
Африки, уже сьогодні
Смерть знайшла свою ганебну.
Хай весь світ сьогодні бачить,
Як твій меч немилосердний
У червоний колір крові
Викрасить поля зелені!
Король
Досить! Більш не хочу чути!
Розповідь твоя мені
Муки завдає страшні,
В кожнім слові – крапля трути.
Стріну воїнство незване
І пиху зіб’ю я з них:
Домовиною для всіх
Африканський берег стане.
Вершників збери загін,
Заступи їм шлях, Мулею;
З армією я своєю
Швидко рушу навздогін.
Не давай зібратись ти
Їм у бойовий порядок, —
Славних воїнів нащадок,
В битві мужність доведи.
Згодом я вв’яжусь у бій
І твою продовжу справу,
Вдвох влаштуємо розправу
Над зухвальцями мерщій.
Рясно кров проллється там,
І загине безліч люду:
Відвоюю я Сеуту
І Танжера не віддам.
Король іде.
Мулей
Фенікс! Хоч і мимохідь
Я тобі зізнатись мушу:
Біль мою терзає душу,
Дошкуляє кожну мить.
Хай мій тон різкий, бува,
Гонор твій не ображає:
Хто від ревнощів страждає,
Той про чемність забува.
Чий, підступнице лукава,
Ти портрет тримаєш? Чий?
Хто, скажи, обранець твій?
Ні! Мовчи! Це ваша справа, —
З мене ж досить і того,
Що на власні бачу очі,
Навіть слухати не хочу
Звуків імені його!
Фенікс
Самохіть дала тобі
Право я себе любити,
А не кривдити й ганьбити.
Мулей
Я не прагнув, далебі,
Скривдити тебе словами:
Знає небо лиш одне,
Як мій стан гнітить мене
І доводить до нестями.
Я кохаю з давніх пір
І схиляюся в пошані,
Тільки, стриманий в коханні,
Проти ревнощів, повір,
Я безсилий.
Фенікс
Завинив
Ти