Робінзон Крузо. Данієль ДефоЧитать онлайн книгу.
У листі містилося прохання розпорядитися моїми грошима, цілком довірившись капітанові– португальцю, таким чином: придбати на сто фунтів ті інструменти й знаряддя, що знадобляться мені для справи, і накупити якомога більше різноманітних англійських товарів, які високо цінувалися в тутешніх краях і могли бути продані з великим прибутком. Залишок капіталу я просив добру жінку зберігати у себе, як вона люб’язно робила це й раніше.
Капітан точно виконав моє доручення: прибувши в Ліссабон, він зв’язався з удовою через англійських купців. Діставши мого докладного листа, вона не тільки охоче виконала все, про що я прохав, а й передала капітанові як подяку за мій порятунок досить значну суму. Цими коштами капітан розпорядився на свій розсуд, і це було несподівано для мене, але дуже розумно: він найняв у Португалії чоловіка, який згодом став моєю правою рукою, оскільки чудово розумівся на вирощуванні та обробці цукрової тростини. Контракт із ним був укладений на шість років.
Щойно мій вантаж прибув до Бразилії, я, міцно обійнявши капітана, натхненно взявся до роботи. Віднині я міг уважати своє майбутнє досить забезпеченим.
Моїм сусідою по земельній ділянці виявився португальський плантатор, родина якого походила з Англії. Звали його Велс, він із дитинства знав англійську мову, що допомогло нам зійтися. Свою плантацію Велс заклав зовсім недавно, і це нас іще більше зблизило. У нього, як і в мене, оборотний капітал був невеликим, тому спочатку було важко. Одначе завдяки тому, що обидва ми працювали не згортаючи рук, примножували свої статки і знову вкладали їх у виробництво цукру, наші капітали зростали і ми потроху збагатіли. Неоціненну допомогу мені надавав мій помічник-португалець, але й Велс, і я дуже потребували робочих рук. Із великим прибутком продавши товари, доправлені мені капітаном із Англії, я був змушений купити негра-невільника і найняв іще одного робітника-європейця, колишнього матроса. На третій рік мого життя в Бразилії частину землі, що мені належала, було вже засаджено тютюном, решту – більшу її частину – було відведено під цукрову тростину; окрім того, я закінчив зводити невеличкий, але комфортний будинок.
У мене був дах над головою, приємні знайомства, добрі товариші й сусіди, я вже вільно розмовляв місцевою говіркою та був далеко не бідний. Але як безвідрадно й самотньо я почувався! Я сам вплутався у справу, до якої моя душа зовсім не лежала. І для цього, думав я, варто було забиратися за тисячі миль від рідної домівки? Я часто казав собі, що міг би успішно займатися тим самим і в Англії, живучи в оточенні родини і друзів. А тепер мені нічого не лишалося, окрім продовжувати почате й завзято – власноруч! – будувати для себе золоту клітку. Я став частиною заможного середнього класу і жив тим самим добропорядним існуванням, до якого закликав мене батько. Здається, його мрії справджувалися, але Господь не дав мені розсудливості, хоч як намагався…
Кажуть, багатство не рятує від нещастя. Так трапилося й зі мною. Я старанно займався своєю плантацією і вже наступного року випередив свого сусіда. У