Мальва Ланда. Юрий ВинничукЧитать онлайн книгу.
як Бумблякевич силується розгадати його, сказав:
– Навіть не намагайтеся!..
– Ну, що ж, тоді я запитаю в княгині. Вона ж таки повинна знати, хто ви насправді.
– Помиляєтесь. Це знав тільки покійний князь, який власне і сплянував мою втечу. А коли я кажу, що хочу підкласти вибухівку, то не для того, аби знищити, а щоби з тих самих цеглин скласти іншу будівлю. Себто на вершині не повинно бути місця для дутих авторитетів. Мусить відбутися переоцінка вартостей… Деколи я маю таке враження, що більша частина нашої літератури – це суцільне сюсюкання і загравання з народом. Народ хоче квашених огірків, а йому підкидають цукерочки. Народ хоче, аби йому дали по писку, а його пестять, мов малюка. Народ хоче, щоб його тицьнули носом у лайно, а його тицяють у пелюстки. І народ поволі дитиніє. Йому починає здаватися, що й справді уся його приваба – це дитяча безпосередність, лагідність, пісенність. І він, мов юродивий, починає спочатку розцяцьковувати квіточками піч, потім і цілу хату, вбирається в квітчасту одіж і співає квітчасті пісні. Я не знаю більш збабілого народу, ніж наш.
– А як же козаки?
– Козаки – це колишні половці. Себто, зовсім інша раса. Так, це українці, але найвищої касти. Вони й антропологічно дуже відрізняються від нас. Я маю на увазі козаків з діда-прадіда.
– То ви вважаєте, що половці не були тюрками?
– Якими тюрками? Побійтеся Бога! Чистої води європейці. Половчанки славилися незвичайною вродою, а їхні описи далекі від описів азіяток. Навіть половецькі могили і половецькі леґенди оспівані нашим народом: Савур-могила, євшан-зілля. Де ви бачили, аби хтось оспівував ворога? Та й у «Слові о полку Ігоревім» автор ніде не сипле прокльонів на голови половців, а змальовує їх з такою повагою, що і русичів. Половці мали, як і козаки, малиновий стяг, білі хоругви. Половці були нехрещені, а тому автор їх називає «поганими», «дітьми бісовими», але не більше. Араби описували половців так: високі, світловолосі, носи прямі, вуста повні, вуса підковою, на голові чуб, очі великі – сірі або сині, зрідка – карі. Хіба це опис монголоїдів? У Северина Сапіги у книзі «Мандрівка довкола борщу» є цілий розділ, присвячений доказам того, що скити, половці й козаки – це одне й те ж.
Бумблякевич узяв до рук книгу Северина Сапіги й розгорнув її при самому кінці, де довгими рядами йшли половецькі імена.
– Зверніть увагу, – сказав Пупс, – як багато імен має закінчення на «ак». Бабак, Варнак, Гірчак, Гончак, Кончак, Гром’як, Гущак, Дончак, Друшляк, Коб’як, Кобеняк, Гзак, Козак, Коршак, Купчак, Бумбляк…
– Бумбляк! – зойкнув Бумблякевич.
– О, бачите! Можете пишатися – у вас половецьке походження.
– Боже мій, а я стільки мучився із цим прізвищем! Мені здавалося, що це якась лайка, щось непристойне. І тільки тут, на сміттярці, ім’я моє очистилося. Спочатку в устах княгині, а тепер і в цій книзі.
– Пане Бумблякевич, ваше прізвище зустрічається і в козацьких реєстрах. Був такий полковник Бумблякевич. Уславився тим, що розбив москалів на Ворсклі. Понадто – був схожий на вас! Зросту, правда, вищого, але теж у тілі й голомозий. Гнув у руках підкови, п’ястуком міг убити хоч бичка, а хоч москаля.
– Я