Сповідь. Жан-Жак РуссоЧитать онлайн книгу.
розмовах я не знаходжу нічого, абсолютно нічого; вони нестерпні мені через одне те, що я зобов’язаний говорити.
Додайте до цього, що найбільше мене зачаровують речі, яких не можна купити. Мені потрібні лише чисті задоволення, а гроші їх отруюють. Я люблю, наприклад, гарний стіл, але можу натішитися ним лише в товаристві друга, позаяк не зношу ані світських церемоній, ані шинкового гультяйства, а наодинці мою уяву зацікавить щось стороннє, і їжа мене не радуватиме. Якщо моя розбурхана кров вимагає жінки, то моє схвильоване серце ще сильніше вимагає кохання. Продажна ласка втрачає для мене всю свою чарівність; сумніваюся навіть, що буду в змозі нею скористатися. І так з усіма приступними мені втіхами: я вважаю їх прісними, якщо вони дістаються мені задарма. Я люблю лише те, що не може належати кожному, хто захоче цим скористатися.
Ніколи гроші не здавалися мені такою цінністю, якою їх вважають. Більше того, вони ніколи не здавалися мені і надто зручними, адже самі по собі вони ні на що не годяться і, щоб ними натішитися, їх треба у щось перетворити, треба купувати, торгуватися, часто бути обдуреним, переплачувати і мало отримувати. Я хотів би мати річ гарної якості: якщо я заплачу за неї гроші, то я певен, що отримаю погану. Я дорого плачу за свіже яйце – воно зіпсуте; за гарний плід – він незрілий; за дівчину – вона розбещена. Я люблю гарне вино, але де його взяти? У виноторговця? Він може мене отруїти. Якщо я конче хочу отримати щось хороше, скільки клопотів, труднощів! Потрібні друзі, кореспонденти; потрібно давати доручення, писати, їздити, чекати; і врешті-решт, часто все-таки буваєш обдурений. Скільки клопотів з грошима! Я більше боюся цих клопотів, ніж люблю гарне вино.
Тисячу разів, поки я був учнем, та й пізніше, я виходив з наміром купити якісь ласощі. Я підходжу до крамнички пиріжника і бачу жінок за конторкою; мені відразу здається, що вони сміються з маленького ласуна. Я проходжу мимо фруктової крамнички і скоса поглядаю на прекрасні груші, що спокушають мене своїм ароматом. Але біля крамниці стоїть чоловік, який знає мене; а ген там я бачу якусь дівчину; можливо, це служниця з нашого дому? Мої короткозорі очі постійно вводять мене в оману. Я приймаю всіх, хто проходить, за своїх знайомих; скрізь мене лякає і стримує якась перешкода; бажання росте в мені разом зі страхом, і врешті-решт, я повертаюся додому, як дурень: бажання мучить мене, у моїй кишені лежать гроші, на які я міг би його вдовольнити, але я не наважуюся нічого купити.
Я зайшов би в найнудніші подробиці, коли почав би розповідати про ніяковість, сором, огиду та різні збентеження, які завжди переживав, маючи справу з грошима. У міру знайомства з моїм життям читач дізнається про мою вдачу й відчує все це і без обтяжливих пояснень.
Зрозумівши це, неважко зрозуміти й одне з моїх так званих протиріч, а саме, яким чином наймерзенніша скнарість уживається в мені з найбільшою зневагою до грошей. Для мене вони являють настільки незручне рухоме майно, що я і не прагну придбавати їх, коли їх у мене немає;