Українська драматургія. Золота збiрка. Иван КотляревскийЧитать онлайн книгу.
ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексiєм пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi буду рада, з калюжi водицi нап’юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько сизий, мiй Олексiєчко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та її я почiпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обiтри мої слiзоньки!
Нехай же, нехай же вiд них
Полиняють квiтоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З плiточкою та i дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснiї очi,
Як я ляжу у гробу!
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.
Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошел к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.) А що в вас варили?
Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нiчого!
Стецько (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер… що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що? Нiчого.
Стецько. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.
Уляна. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував єси!
Стецько. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.
Уляна. Нi об чiм нам домовлятися.
Стецько. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
Уляна. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не пiду.
Стецько. А чом не пiдеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
Уляна. А не хочу – тим, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.
Уляна. Не пiду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:
На курочцi пiр’ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дiвка його.
Не пiду я за нього.
Ой полола дiвчина пастернак
Та сколола нiженьку на будяк.
Диб, диб на село… и проч.
Не так болить нiженька з будяка,
Ой як болить серденько вiд дяка.
Диб, диб… и проч.
Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб… и проч.
А що? чи хороша моя пiсня?
Уляна. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш.