Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий СковородаЧитать онлайн книгу.

      Морщиш лице ти – одвічне ниття.

      Як же це можна назвати життям?

      Той лиш живе, хто веселої вдачі,

      Світло в житті, а не морок він бачить.

      А хто в журбі безперестанку тужить,

      Той уже мертвий чи смерть його душить.

      Скажи мені коротко мудрого мужа діло!

      – Май світло в умі і здоров’я у тілі.[77]

      Круг годовий довершився і знов розпочався. Сьогодні

      Маємо першу добу, року нового почин,

      Доля судила тобі, обдарований хлопче Василю,

      В цей народитися день. Добра то провість тобі.

      Першим ти пагонцем, хлопче, на світ од батьків народився,

      Перший чеснотою скрізь, перший і славою будь,

      Перший і розумом сильним, і перший тим даром природним,

      Що потребує його врода тілесна твоя.

      Благословення тобі, первакові, послала природа,

      Що для молодших дітей мачуха гостра була.

      Так і спорудник всесвітній, створивши Адама найперше,

      Єву потому створив, меншу в любові його.

      Радо вітаю тебе, що стільки добра тобі дано:

      Досить на частку твою Бог милосердний поклав.

      Тільки ж гай-гай! Як багато тобі доручив Сотворитель,

      Згодом немало і сам схоче від тебе узять.

      Отже, науки і всякої праці берись, не цурайся,

      І не з наймення лише, будь і ділами Василь.[79]

      Бачиш очима вино тут і хліб, проте розумом видно

      Господа Бога, який, тіло прибравши, сховавсь.

      Той лиш існує, хто схований; видний – то сон і примара:

      Схованим бути – це щось, виднеє все – це ніщо.

      Світу машину хоч видно, проте це – лиш сон і примара.

      Світу реальність завжди схована в назві його.

      Дуб коли тінь відкидає довжезну при заході сонця,

      Хоч простяглася й без меж, дубом вона все ж не є.

      Тіло чом наше в повазі, недійсне, коли його видно?

      Смерті не хочемо чом? Чей нас сховає вона.

      Нас як вона вже сховає, тоді лише будемо жити:

      Схована ж дійсність завжди, видно лише її тінь.

      Хутко збудися, мій розуме прáвий! Воскресни вже з тіней!

      Дужий, здолаєш ти все, сповнений світлом, прозриш.

      Світло моє, поведи враз зі мною ще спільника мого -

      Дух мій, що радо тобі волю свою віддає.

      Сонця ти промінь і тінь тебе, видного, вже не сховає,

      Речі без тебе нема й тіні її не бува.

      Тілом і річчю ти тіней єси, для речей – лише тінню.

      Завдяки сáме тобі все має власне буття.

      Отже, ти схований завжди у виразно видних нам тінях.

      В схованім завжди тебе виразно бачимо ми.

      Там, де ти виступиш виразно, річ або сутнє, що досі

      Мало вже своє буття, тратить воно його враз.

      Зниклий, щезаєш не весь: твій кінець є початком чужого,

      Адже й у ньому тебе видно знов у формі новій.

      Бавишся нащо ти розумом моїм, святий в’юнкий змію?

      Зниклий, ти звідси не щез й зник, залишаючись