Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий СковородаЧитать онлайн книгу.

      Не хочу за море їздить, не хочу красних одеж,

      Бо вони ховають горе, печаль, страхи і м’ятеж.

      О діброво! О зелена! О мати моя роднá!

      В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.

      Не хочу під барабани воювати городів,

      Не хочу і штатським саном страх наводить на чинів.

      О діброво! О зелена! О мати моя роднá!

      В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.

      Не хочу я й наук нових, окрім здравого ума,

      Окрім мудростей Христових, в котрих бавиться думá.

      О діброво! О зелена! О мати моя роднá!

      В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.

      Геть нічого я не хочу, окрім хліба і води.

      Бідність – осьде мій приятель, давно з нею ми свати.

      О діброво! О зелена! О мати моя роднá!

      В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.

      Із усіх пожитків тіла – мир і воля пресвята,

      Окрім вічностей небесних, це лиш в світі доброта.

      О діброво! О зелена! О мати моя роднá!

      В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.

      А коли, крім цього всього, та звитяжити свій гріх,

      То яких же ще на світі можна прагнути утіх!

      О діброво! О зелена! О мати моя роднá!

      В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.

      Здрастуй, милий мій покою! Ти навіки будеш мій.

      Добре жить мені з тобою. Ти будь мій, а я вже твій.

      О діброво! О свободо! Тільки тут я став мудріть.

      Ось така моя природа, тут я хочу й смерть зустріть.

      Ах поля, поля зелені!

      Поля квітом розпещренні!

      Ах долини та яри!

      Круглі пагорби й бугри!

      Ах ви, вод потоки чисті!

      Ах ви, береги трависті!

      Ах ви, ваші волоси, кучерявії ліси!

      Жайворонок між полями,

      Соловейко між садами.

      Той у небі цвірінчить, цей між вітами лящить.

      А як з’явиться денниця,

      То співає всяка птиця,

      Сповнить музика повітря всього-всього цьогосвіття.

      Тільки сонце виглядає,

      Пастух вівці виганяє

      Й на сопілочку свою грає тихо, як в раю.

      Пропадайте, думи трудні!

      Города премноголюдні!

      А я з хліба шматком умру на місці таком.

      Ой ти, птичко жовтобоко,

      Не клади гнізда висóко;

      Клади на зеленій травці,

      На молóденькій муравці.

      Он яструб над головою

      Висить, хоче ухватить!

      Вашою живе він кров’ю,

      Он-он