Божественна комедія. Аліг'єрі ДантеЧитать онлайн книгу.

      25 Отак від люті й Мінотавр звалився.

      Вожай гукнув мені: «Униз біжім,

      Аж поки він ще не переказився».

      28 І схилом поспішили ми крутим,

      А камінь сипався, немов нестямки,

      З-під ніг моїх під тягарем новим.

      31 Замисливсь я, й сказав він: «На уламки

      Милуєшся ти величезних гір,

      Де я лишив це чудище без тямки?

      34 Як того разу бачив їх мій зір

      І страх вони породжували в мене,

      То їх не руйнував ще владний вир.

      37 Та перед тим, як в огненій геєні

      Той походжав, хто вивів багатьох

      Із тих, що вили, в Діте полонені,

      40 Одразу трусонувся хмурий льох,

      І я подумав, що з жари здригнувся

      Усесвіт і зчинивсь переполох,

      43 Що, мабуть, світ на хаос обернувся:

      У ту хвилину цей важкий стрімчак

      Із місця давнього свого й схитнувся.

      46 Але зверни свій зір на діл: отак

      Вирує у крові потік вогненний

      Насильникам, що жерли неборак.

      49 О жадібність сліпа, о гнів страшенний,

      Що нас веде в короткому житті

      І вік в крові терзає нескінченний!

      52 Я бачив рів: краї його круті

      Суціль усю долину оточили», —

      Про це повів учитель мій в путі,

      55 Навкруг центаври бігали щосили

      Й ті самі луки на боках у них,

      Що й на землі в мисливстві їм служили.

      58 З’явились ми, і стук копит утих,

      А троє ухопили стріли в руки

      І до тятив приклали їх тугих.

      61 Один гукнув здаля: «Які це муки

      Чекають вас, що ви згори йдете?

      Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!»

      64 Мій вчитель мовив: «Відповідь на те

      Дамо Хіронові, ти ж – неотеса,

      Й тобі на лихо запал твій росте. —

      67 Торкнув мене й додав: – Ти бачиш Несса,

      Який красуню Деяніру звів

      І загубив, убитий, Геркулеса.

      70 Середній, що одне плече підвів, —

      Великий то Хірон, пестун Ахілла,

      А третій – Фол, якого знищив гнів.

      73 Вздовж рову біга їх велика сила,

      Стріляючи усіх, хто виплива

      Над рівень, що їм доля ухвалила».

      76 Ми підійшли, привітні шлем слова…

      Кошлатою зарослий бородою,

      Кінцем стріли Хірон ледь розсува

      79 Вусища над великою губою

      Та до своїх: «Глядіть-но, камінець

      Він ідучи ворушить під собою!

      82 Такого не вчинив би жоден мрець».

      Торкнув його мій вождь у груди голі,

      Де з чоловіком злився жеребець,

      85 І мовив: «Він живий. З святої волі

      Показую йому цей темний діл —

      Це неминучість, а не примха долі.

      88 Та, що мені дала новий уділ,

      Співати перервала «Алілуйя».

      Він не харциз, я ж дух без грішних діл.

      91 Та ради цнот, що ради них терплю я

      Цей дикий шлях, багнище це руде,

      Нам дай когось ти із своїх, молю я,

      94 Щоб указав він місце нам тверде

      Та й переніс своїм хребтом широким.

      Бо він не дух, повітрям він не йде».

      97 Хірон праворуч повернувся боком

      І