Божественна комедія. Аліг'єрі ДантеЧитать онлайн книгу.
голови, чи тіні до пупка,
І деякі були мені ще й знані.
124 Все більш і більш мілішала ріка
І покривала вже самі лиш ноги.
І перейшли ми на той бік струмка.
127 «В малій частині нашої дороги
Все вищав рівень кров’яного дна, —
Сказав центавр, – тож ясно, схил пологий
130 Вниз піде річкою, поки вона
Не зіллється із тим потоком саме,
Де для тиранів кара є одна.
133 Киплять на муки віддані судами —
Аттіла, найстрашніший бич землі,
І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,
136 Ридають у вируючій імлі
Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,
Що на шляхах точили війні злі».
139 І він помчав назад, до служби й праці.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1 Не перебравсь центавр ще через річку,
Як ми потрапили у ліс такий,
Що годі в нім шукати стежки стрічку.
4 Не свіжість крон – сухих прутів пучки,
Не рівне віття – стовбур вузлуватий,
Не плід рясний – отруйні шпичаки.
7 Не мешкає там дикий звір кошлатий,
Що радо кублиться в таких місцях,
Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.
10 Там гнізда гарпій в тінявих кущах,
З Строфад прогнали гарпії троянців,
Навіявши на них пророцтвом жах.
13 В них крила, лик дівочий без рум’янців,
Великі, вкриті пір’ям животи, —
Весь вигляд їх, немов у тих поганців.
16 І добрий вчитель: «Будем звідси йти
У другій смузі по трудній стежині, —
Звернувсь до мене, – де пробудеш ти,
19 Поки опинишся в страшній пустині.
Тож треба, щоб ти добре роздививсь
І довіряв мені, як і донині».
22 Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.
Але ж ніщо ніде не появлялось,
І, здивувавшись з того, я спинивсь.
25 Мені здалось, що вчителю здавалось,
Немов мені здається, що це крик
У стовпищі, яке в лісу ховалось.
28 І він мені сказав: «Придерж язик!
Ти краще кущ візьми і без принуки
Зламай галузку й подивись на сік».
31 Тоді простяг я перед себе руки,
І відломилась гілочка якась, —
Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»
34 І темна кров із зламу полилась,
А кущ той знову: «Що це за розбої?
Звідкіль така жорстокість узялась?
37 Були ми люди, нині в сухостої,
А ти явив би більшу доброту
І більший жаль і до змії простої».
40 Мов зламану зелену гілку ту
Охоплює вогонь з одного краю,
А другий плаче, мокрий, як в сльоту,
43 Та суміш мови й темного ручаю
Ішла із гілки, я й її впустив,
Мов той, хто повен жаху та відчаю.
46 «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, —
Сказав мій вчитель, – душе потерпілий.
Я в вірші про це диво говорив.
49 Звестись на тебе руки б не посміли;
Та неймовірним був мені той збіг,
Його підбив на вчинок я немилий.
52 Скажи йому, ким був ти, щоб він міг
Розмаяти твоєї слави стяги,
Як