Маруся Богуславка. Пантелеймон КулішЧитать онлайн книгу.
своїх летучих,
Що, мов блискавиця,
В степових пилах, у тучах
Зникне й загориться.
Про юнаків-делібашів
Кобзарі співають,
Дзвонять в струни, невмираків
Хвалять-прославляють.
Обгорнула юрт молодіж,
Мов густії тучі,
Що вітрами гонить-крутить
Гуррикан летючий.
Серед юрту гарби-будки
Стиха коливають;
Білі поли, мов лебіддє,
Крила надимають.
І кричать колеса в будках
Серед співу й дзвону,
Як колись в нас на Посуллі
Заволоки з Дону.
Се доспівувалась пісня,
Що діди Бояни
Древнім русичам, нам рідним,
Голосно співали.
Під перстами в них живії
Струни промовляли
І хоробрим золотії
Славу рокотали.
І, мов стадо лебедине,
Співи розлітались,
Не в одній вони людині
Любо відзивались.
І лицарське на Вкраїні
Серце залунало
І луну із серця в серце
Аж до нас дослало.
І ясним, незлобним оком
Світ ми обіймаєм,
Між Заходом і Востоком
Бучі споминаєм.
І вбачаємо в тих бучах
Спільну жизнь єдину:
Про Гординщину сумуєм
І про Україну.
Лях, москаль, татарин, турчин
Проміж себе браттє:
Розлучило їх попівське
Нависне завзяттє,
Як любові й правди Бога
Без попа познаєм, —
Всіх братів ми до одного
Серцем привітаєм.
Як туман попівський зникне
В сяєві науки,
Міліонам по всім світі
Буде менше муки.
Дума третя
Коло своєї на колесах хати
Кривавий їхав Міч з людьми близькими,
І поруч нього жінка. Два бахмати,
Гривасті ступаки, ішли під ними.
Бунчук червоний віяв-розвивався
Над головою в нього: стяг понурий!
І голосом потужним заливався
Кобзар іззаду, рокотав і в струни,
Та до пісень його гетьман не дослухався.
«Моя Заїро! Ти моя єдина,
Так як душа у тілі, серце в грудях.
Нехай паруються, мов та скотина,
Перелюбком: гидка гидота в людях!
Той, хто нам дав Коран, сього не вводив
(Жінок між нас поганський вік намножив).
Ніколи він із рук не переходив
У другі руки на святому ложі:
Бо проповідував закони чисті Божі».
Так Міч Кривавий мовив до дружини,
Що золотим волоссєм і очима
Являла тип найкращий України.
Той кроткий тип, що серце херувима
Заніс до нас із Тігра до Євфрата, —
Не