Привітання життя. Богдан-Ігор АнтоничЧитать онлайн книгу.

      В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

      тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,

      і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.

      Тепер – де б я не був і коли-небудь,

      я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

      А як зійшов із гір до гамірливих міст,

      у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

      глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

      Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,

      я – закоханий в житті поганин.

      В маленькій келії душно, запах сірки.

      Засушений, мов сірка, жовтий маг

      в реторту п’ялить очі, повні спраг.

      Червоний біс регочеться із дірки.

      Мов кльоша, золота над всім омана

      та опар в куреві кімнату губить.

      Дрижать в гарячці в’ялі, трухлі губи;

      блідий: «Апаге» буркотить, «сатанас».

      Та раптом скрикнув маг – ні, він не п’яний,

      очам не вірить: золото в реторті.

      Під стелю бризнув струмом регіт чортів.

      І жах пішов до монастирських лав,

      ченці шепочуть: уночі над ранок

      о. Патрикій божевільним став.

      Вітер оре

      синє море.

      Корабель гуляє.

      Чорна галка

      кличе палко,

      близько вже земля є.

      Як граєш у карти чи з чарки вино п’єш, о друже мій,

      в гарячці з туманом тяжким замороки одруженій,

      бач, щоб за хвилину цю не заплатив ти задорого,

      коли тебе тінь твій покине й твоїм стане ворогом.

      Послухай: в одному містечку на морському березі

      уже похилився над пристанню літеплий березень.

      Тут порт закосичений, наче квітками, фрегатами.

      Дах неба над ним є сивастими хмарами латаний.

      Завішений в порті двигар – величезне коромисло

      над містом, над садом, розквітлим торговлею й промислом.

      На кожному боті піднесена щогла, мов палиця,

      а прапор, на щоглі завішений, барвами палиться.

      Обсмалені вітром обличчя моряцькі на палубі;

      у тиші спокійних ночей без хвиль шуму не спали би,

      у школі вітрів та тайфунів боротися вивчені

      не знають, що ляк переможуть у кожній притичині.

      Лиш бовдурів шум розлягається піснею лункою.

      Стрункий капітан на поруччі опертий із люлькою.

      Канати потяли долоні у тисячні борозни,

      волосся вже сивіє, наче прикрашене в борошні.