Вежі мовчання. Євген ПоложійЧитать онлайн книгу.
підлогу, похмуро матюкаючись, пішла до виходу.
– Ви їм вибачте, будь ласка, – лагідно сказав товстун і жартівливо помахав пальцем. – Євгеніє, тобі, як завжди, щастить! Веніамін Островський, – назвався він й простягнув Родіону на диво маленьку пухку, але дуже енергійну долоню, – бізнесмен. Відпочивайте, до вас більше тут ніхто не чіплятиметься.
Веня пішов у глиб залу, сів за столик і знову зник з поля зору, наче дійсно розчинившись чи то у кухлях пива, чи то у філіжанках кави і десертах двох своїх тендітних супутниць у міні.
Островський був дуже шанованою у місті людиною з ординарною для людини свого і країни віку біографією. Вже у чотирнадцять років він, кандидат у майстри спорту з вільної боротьби, орудував бандою найбільшого в місті мікрорайону, а в п'ятнадцять дістав п'ять років підліткової «зони». Їх було семеро, вони були королями міста, вони просто гуляли і з нічого робити забили ногами до смерті людину. Відсидівши, Веня узявся за старе, але «бігати на збори» район на район, як по-блатному називався цей процес побиття однієї групи підлітків іншою, стало вже не солідно, тому він узяв керування процесом у свої руки. Для початку збільшив масштаби районів та сутичок, а коли суспільно-політичний устрій у країні почав змінюватись від соціалізму на капіталізм, поставив під свій контроль наметників, рундучників та інших дрібних бізнесменів. Зрештою Веня, голова якого щодо грошей завжди варила непогано, став розвивати власний бізнес: дрібна торгівля, маршрутні таксі, контрабанда, потім пощастило правильно прилаштувати до справи кількох дилерів – перепродавати за кордон продукцію місцевих заводів. Само собою, він був депутатом міської ради трьох останніх скликань, носив чорні туфлі з вузькими носаками, темний костюм у вузьку світлу смужку, білі шкарпетки і мав стійкі життєві принципи. Вся його система світобудови була міцно вмонтована в поняття «прибутки-витрати», «чорний нал», «відкат» і виглядала на диво струнко й гармонійно. В неї легко вписувалися і кохання, і родина, і дружба, і щастя, і навіть сам Господь Бог. Тут усе легко або множилося, або ділилося, або додавалося, або віднімалося. Чотири чіткі правильні математичні дії сповна давали Вені відповіді на всі виклики буття.
– Ти і його знаєш? – запитав трохи здивовано Рад. – Хто це?
– Це вам не Київ, тут практично всі усіх знають. А з моєю роботою треба знати не тільки тих, хто живе, але й тих, хто вмер, і навіть тих, хто ще не народився. Це Веніамін Островський, депутат міськради, голова комісії з комунального майна, успішний бізнесмен і відомий бандит. Загалом, велика людина. В авторитеті.
– А від якої партії депутат?
– Не має значення. У нас майже у всіх партіях є такі персонажі. До речі, це ще далеко не найгірший варіант.
Політикою Родіон ніколи не цікавився, запитав, скоріше, для інформації. Почута відповідь була цілком логічною, таке відбувалося скрізь, і це було абсолютно точним відбиттям справ у державі. Та у всьому цьому політичному кордебалеті Рад ніяк не міг зрозуміти лише одного: як можна любити або ненавидіти політиків, немов вони