Вежі мовчання. Євген ПоложійЧитать онлайн книгу.
у запасі Хріняка, вочевидь навмисно втаїв від нього, що кримінальну справу щодо контрабанди порушено ще два тижні тому, а коли він став занадто наполегливим, міркував Радик, то зовнішньоекономічні контракти просто вилучили за допомогою СБУ, заблокувавши вхід страйком. Чи можливо таке організувати і чи є в цьому сенс? Чи не простіше сховати один, два або три контракти, які вони не хотіли показувати? А якщо вони нічого не хочуть показувати?! Втім, це усього лише здогади, страхи, навіяні тінями дерев, що танцюють у світлі ліхтарів, темними провулками, ідіотською музикою таксиста, салоном, що тхне дешевим куривом, страхи перед цією дивовижною жінкою, що так магічно пахне, просто збіги випадковостей, мандраж від незвичної ситуації… Нарешті, вони приїхали, і Женя натиснула на дзвінок на воротах. Їм довго не відчиняли, хвилини три, але от хвіртка таки оптимістично грюкнула, заскрипіла, і в нерівному світлі, що падав з ґанку, він побачив… лева. Точніше, Лева. Але Лев був дійсно схожий на лева, такий же здоровенний, гордий, із величезною гривою волосся, він стояв перед ними, не зважаючи на прохолодний вечір, у самих шортах, чухав абсолютно волосаті груди і курив сигарету. І це було єдине, що відрізняло його від царя звірів. Тому що леви, як відомо, не курять.
– Жеко! – радісно скрикнув він. – Привіт!
Євгенія, обіймаючи, зависла на ньому, як сарделька. Знявши із себе дівчину, лев відрекомендувався.
– Лев.
– А це Родіон! Друг.
– Бачу, що не ворог. Чужі, буцімто, тут не ходять! Дуже приємно, прошу, будь ласка.
Вигляд кухні, у центрі якої стояв невеликий стіл, дощенту заставлений пляшками з горілкою й пивом, Рада приголомшив – повний розгром. Та й увесь будинок усередині справляв враження нежилого. За столом сиділо чоловік п'ять, які щось жваво обговорювали, усі курили, але весь дим витягувало у навстіж відчинені в сад два величезних вікна. Незважаючи на цілковитий бардак, криві башти брудного посуду в раковині й загальну засміченість, Рад раптом відчув тут себе комфортно й спокійно, тому впевнено виклав на стіл куплену пляшку «Блек лейбл», пару пачок «Кептан блек» та їжу.
– О, – сказав Лев, – я бачу, у нас сьогодні не просто друг, а великий друг!
Рад не образився. Він розумів, що потрапив у цілком незнайоме середовище, більше того, середовище, в яке він ніколи не прагнув потрапити, вже краще на завод роботягою, ніж сюди, до таких, як цей Лев, мегамурзик-інтелектуал, який не знає, що таке чистота й порядок і як чесно заробити собі грошей на наркотики. Від них – усі проблеми. Проте сьогодні він чомусь почувався навіть у такій компанії добре. Цілком можливо, тому, що крім готелю йти йому було нікуди, а разом із Женею – то й поготів нікуди. Він приготувався потерпати й навіть на якийсь час стати частиною цієї богемної атмосфери, що-що, а мімікрувати він умів завжди пречудово. Проте навіть перші почуті фрази дали йому зрозуміти, що сильно напружуватися сьогодні не доведеться. Він справді почувався чомусь легко й безтурботно, можливо, перший раз за останній тиждень, а можливо, і за останні кілька років, хоча чим викликано