Сяйво. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
відчинив одну стулку великих вхідних дверей; вітер завив гучніше й почав тріпати комір його куртки.
– Бережіться тут, люде, – сказав він.
То був Денні, хто йому відповів.
– Так, ми будемо старатися, сер.
Ватсон, чий не такий уже й далекий предок колись володів цим закладом, скромно вислизнув за двері. Двері за ним зачинилися, приглушивши вітер. Торренси дивилися, як він своїми чорними пошарпаними ковбойськими чоботями протупотів по широких передніх сходах ґанку. Ламке жовте листя осик перекидалося навкруг його ніг, поки він ішов через стоянку до свого пікапа «Інтернешенел Харвестер», де врешті забрався в кабіну. Він завів машину, й з іржавої труби її глушника пихнув блакитний димок. Немов закляття німоти оволоділо Торренсами на той час, поки він здавав задом, а потім виїжджав зі стоянки. Його ваговозик зник за виступом пагорба, а далі вигулькнув знову, зменшений, на головній дорозі, що вела на захід.
На якусь мить Денні відчув себе самотнім, як ніколи раніше у своєму житті.
Розділ тринадцятий. Передній ґанок
Родина Торренсів, наче позуючи для сімейного портрета, тісною купкою стояла на довгому передньому ґанку готелю «Оверлук». У центрі Денні, у застібнутій на блискавку минулорічній осінній курточці, що стала вже замалою і почала протиратися на ліктях, за ним стояла Венді, поклавши долоню йому на плече, а Джек ліворуч від нього, легесенько упокоївши свою долоню в сина на голові.
Містер Уллман у дорогому на вигляд, застібнутому наглухо мохеровому пальті зупинився на одну сходинку нижче них. Сонце тепер уже цілком сховалось за горами, оторочивши їх по краях золотим вогнем, надавши тіням довгого, пурпурового вигляду. На стоянці наразі залишалося тільки три машини: готельний пікап, Уллманів «Лінкольн Континентал» та виснажений «фольксваген» Торренсів.
– Отже, всі ключі ви маєте, – звернувся Уллман до Джека, – і стосовно топки й котла вам усе зрозуміло цілком і сповна?
Джек кивнув, відчуваючи до Уллмана щось на кшталт справжньої симпатії. У цьому сезоні все уже було зроблено, клубок було змотано до наступного дванадцятого травня – ні днем раніше, ні днем пізніше, – і Уллман, який за все тут відповідав, у тоні якого, коли він говорив про готель, безумовно вчувалася закоханість, не міг утриматися від того, щоб не перевірити, чи не залишилося десь незав’язаних кінців.
– Гадаю, все буде доглянуто, як слід, – сказав Джек.
– Добре. Я буду на зв’язку, – проте він загаявся ще на якусь мить, немов очікуючи, що втрутиться вітер і, можливо, піднесе його своїм повівом до машини. Він зітхнув. – Гаразд. Гарної вам зими, містере Торренс, місіс Торренс. І тобі також, Денні.
– Дякую, сер, – відповів Денні. – І вам теж гарної.
– Сумніваюсь, – повторив своє Уллман, і голос його прозвучав печально. – Той заклад у Флориді є сущою дірою, якщо казати правду цілком і сповна. Аби перебути. «Оверлук» – це моя справжня робота. Добре піклуйтеся про нього для мене, містере Торренс.
– Гадаю, він буде тут же, коли ви повернетеся сюди наступної