Кінець зміни. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
подумав Роб.
Але робота є робота, тож він завернув угору крутим узвозом до головних адміністративних будівель міста і потворної глядацької зали, куди колись ходив на вибори – доки не переїхав за місто.
– Гальмуй!! – закричав Джейсон. – Йоксель, Роббі, ГАЛЬМУЙ!
На них із туману сунули десятки людей – дехто мчав під гору і не міг зупинитися. Дехто кричав. Один чоловік упав, перекинувся, підскочив і побіг далі; з-під його куртки теліпався «хвіст» незаправленої сорочки. Роб побачив жінку з розбитим носом, закривавленими нижче коліна ногами й без черевика. Він панічно зупинив машину: «швидка» смикнулася, і незакріплене барахло полетіло на всі боки. Ліки, пляшки для крапельниць, пачки з голками з незамкнених шафок – порушення інструкції! – перетворилися на снаряди. Ноші, якими вони не стали виносити містера Ґейлена, бухнули об стіну. Якийсь стетоскоп знайшов дірочку – вилетів наперед, врізався в лобове скло і впав посеред приладової панелі.
– Повзімо, – сказав Джейсон. – Тихенько, поповзом, добре? Давай не погіршувати.
Роб ледь-ледь тиснув на газ і рухався узвозом далі вже зі швидкістю пішохода. А люди все йшли і йшли – здається, сотні народу, дехто у крові, більшість – без помітних травм, і всі на смерть перелякані. Джейсон опустив вікно і висунувся.
– Що тут коїться? Хто-небудь, скажіть, що тут таке?!
Від натовпу відділився задиханий, червоний чоловік:
– Там машина! Проїхала крізь юрбу, як газонокосарка. Цей маніяк йобнутий ледь мене не збив. Не знаю, скількох він переїхав. Ми там усі були в загороді, мов ті свині, – там стовпчики поставили, щоб чергу рівняти. Він спеціально… І вони там лежать, як… як, не знаю, ляльки закривавлені… Бачив – четверо точно мертві. Напевно, їх там більше…
Чоловік рушив далі. Уже не побіг – пошкандибав, немовби вичерпавши свій адреналін. Джейсон відстібнувся, висунувся у вікно і крикнув йому вслід:
– А колір ви помітили? Яка машина була? Чоловік, блідий і змучений, озирнувся:
– Сіра. Здорова і сіра.
Джейсон опустився на сидіння і поглянув на Роба. Жоден з них не промовив уголос того, що подумав: саме з нею вони мало не зіткнулися на виїзді з «Макдональдса». І на рилі в неї була зовсім не іржа…
– Давай, Роббі. Про бардак позаду потім подумаємо.
Вези нас на місце, тільки не збий нікого, добре?
– Гаразд.
Коли Роб приїхав на паркінг, паніка вже потроху вщухала. Дехто залишав місце пригоди звичайним кроком, хтось намагався допомогти постраждалим від сірої машини; декілька ідіотів, які бувають у кожній юрбі, фотографували й фільмували все навколо на телефони. Мабуть, хочуть прославитися на весь You-Tube, подумав Роб. Хромовані стовпчики разом із натягнутою на них стрічкою з жовтим написом «Проходу немає» валялися на тротуарі. Поліцейська машина, яка їх обігнала, стояла близько до будівлі, поряд зі спальним мішком, з якого стирчала тонка бліда рука. Упоперек мішка лежав чоловік, а навколо стояла велика кривава калюжа. Поліцейський махнув «швидкій» рукою: