Чотири після півночі (збірник). Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
містерові Дженкінсу, що Козир Кавснер, найметкіший юдей на захід від Міссісіпі і єдиний техасець, котрий вижив у Битві при Аламо, аж ніяк не такий ватяний, щоб називати його милесеньким хлопчиком, але вирішив не перейматися… поки що, принаймні.
– А в чому тоді сенс?
– Я також спав. Відключився ще до того, як наш капітан – той, з яким ми злітали, я маю на увазі – вимкнув застереження «НЕ КУРИТИ». Зі мною завжди так. Потяги, автобуси, літаки – щойно вмикаються двигуни, я відпливаю геть, неначе немовля. А як щодо вас, хлопчику милесенький?
– Що щодо мене?
– Ви спали? Ви ж спали, чи не так?
– Ну, тааак.
– Всі ми спали. А люди, які зникли, не спали.
Алберт задумався.
– Ну… можливо.
– Нісенітниця, – мало не радісно мовив Дженкінс. – Я пишу детективи, саме цим заробляю собі на життя. Дедукція – мій хліб з маслом, можна сказати. Чи не здається вам, що хтось, аби він прокинувся в той час, коли всіх тих людей ліквідовували, закричав би, як різаний, і тим розбудив би нас?
– Гадаю, так, – задумливо погодився Алберт. – Можливо, крім отого парубка, що сидить там, позаду. Не думаю, щоб його навіть сирена протиповітряної тривоги змогла розбудити.
– Гаразд. Ваш виняток належно занотовано. Але ніхто не закричав, чи не так? І ніхто не зголосився розповісти решті нас, що трапилося. Таким чином, я роблю дедуктивний висновок: видалено було тільки тих пасажирів, які не спали. Разом з пілотами, звісно.
– Тааак. Мабуть, що так.
– Ви здаєтеся збентеженим, хлопчику мій милесенький. Вираз вашого обличчя підказує, що, попри всю її чарівливість, моя теорія не вбачається вами як досконала. Я можу запитати, чому ні? Хіба я щось залишив поза увагою?
Вираз обличчя Дженкінса проказував, що сам він не вірить у висловлену ним можливість, але матір виховала його так, щоб він завжди лишався ввічливим.
– Не знаю, – чесно відповів Алберт. – Скільки нас тут? Одинадцять?
– Так. Рахуючи того парубка позаду – того, що в коматозному стані, – нас налічується одинадцятеро.
– Якщо ви праві, чи не мусить нас бути більше?
– Чому?
Але Алберт замовк, раптом вражений яскравим спогадом зі свого дитинства. Він виховувався в теологічно присмерковій зоні батьками, які не належали до ортодоксів, але й агностиками вони також не були. Алберт з його братами росли, дотримуючись певних дієтичних традицій (чи законів, чи що воно там), вони пройшли через Бар-Міцви,[85] їх виховували з розумінням, хто вони такі, звідки вони прийшли і що це мусить означати. А історія, яку найясніше запам’ятав Алберт зі своїх відвідувань храму, була історією про останню кару, накладену на фараона, – про ту бузувірську пожертву, стягнуту ранковим темним янголом Господнім.
І тепер, внутрішнім зором, він побачив того янгола, як він рухається не через Єгипет, а через їхній літак, прибираючи більшість пасажирів до своїх жахливих грудей… не тому, що вони знехтували намазати свої одвірки (чи, можливо, ремені безпеки) кров’ю ягнят, а тому що…[86]
– Чому? Ну, то
Bar Mitzva – релігійне повноліття в юдаїзмі, обряд набуття статусу повноправного члена єврейської громади, через який проходять хлопчики в 13 років.
Алюзія на Біблію: Вихід, розділ 12; 1 – 24.