Талісман. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
мундштук, але насправді не був мундштуком. Джек нечітко пригадував, як його батько розповідав комусь, що він, мовляв, палить «Вінстон», а його дружина – «Чорну чуму».
– Помітив щось дивне, Джеку? – запитала в нього мати. Її яскраві очі пронизливо дивились на хлопчика, цигарку вона тримала в звичній для себе ексцентричній манері, затискаючи її між середнім та підмізинним пальцями. Наче перевіряла: ризикне він щось сказати? Ризикне сказати: «Мамо, я помітив, що ти знову палиш „Герберт Террітунс“ – це означає, що ти вирішила, що тобі більше немає чого втрачати?»
– Ні, – натомість відповів Джек, і його знову охопила болюча і гнітюча туга за домівкою. – Хіба що це місце. Воно таки трохи дивне.
Вона роззирнулася навколо й усміхнулася. Двоє офіціантів – один товстий, другий худий – обидва в червоних піджаках із лобстерами на спинах, – стояли біля двостулкових дверей на кухню і тихо розмовляли. Оксамитова мотузка відділяла величезну обідню залу від ніши, у якій сиділи Джек із матір’ю. У цій темній печері перевернуті стільці зікуратами вивищувалися над столами. У дальньому кінці крізь вікно на всю стіну виднілася берегова лінія у готичному стилі. Вона навівала Джекові думки про «Кохану Смерті», фільм, у якому знімалась його мати. Вона грала молоду дівчину з купою грошей, яка без згоди батьків вийшла заміж за похмурого і красивого незнайомця. Той забрав її у великий будинок на узбережжі океану та спробував довести до божевілля. «Кохана Смерті» була більш-менш типовим фільмом у кар’єрі Лілі Кавано – вона знялася в багатьох чорно-білих стрічках, де красиві, але всіма забуті актори в капелюхах роз’їжджали в кабріолетах «форда».
З мотузки, що відмежовувала їхню темну печеру, до смішного низько звисала табличка «Залу зачинено».
– Тут трохи похмуро, еге ж? – спитала Лілі.
– Така собі «Сутінкова зона»[25], – відповів Джек, і вона загриміла шорстким, заразним, але якимось милим сміхом.
– Еге ж… Джекі, Джекі, Джекі. – Мати нахилилася до нього і, усміхаючись, скуйовдила його надміру довге волосся.
Також усміхаючись, він відвів її руку від себе. (Але ж у неї не пальці, а самі кістки! Джеку, вона майже вмерла!..)
– Не чіпай мене за волосся тут.
– Відвали!
– Доволі хіпово, як для старої шкапи.
– Боже мій. Спробуй-но виканючити в мене гроші на кіно цього тижня.
– Нема питань.
Вони всміхнулися одне одному, і Джек ніяк не міг згадати, коли ще йому так відчайдушно хотілося плакати чи коли ще він так сильно любив її. Ця безнадійна непохитність… і те, що мати повернулася до «Чорної чуми», було частиною цього.
Принесли напої. Вона легенько торкнулась його склянки.
– За нас.
– Валяй.
Вони випили. Підійшов офіціант із меню.
– Я на нього не сильно тиснула, Джекі?
– Ну, може, зовсім трішки.
Вона поміркувала над цим якусь мить і знизала плечима.
– Що будеш?
– Гадаю, камбалу.
– Я також.
Джек замовив страви. Він був дуже збентежений
«Сутінкова зона» («The Twilight Zone») – культовий американський серіал. Фантастична телеантологія – у серіалі відсутній наскрізний сюжет, кожна серія є екранізацією певного короткого оповідання. Цей серіал одним із перших показав глядачам «серйозну фантастику». Серед сценаристів були Рей Бредбері, Річард Метісон, Стівен Кінг, Гарлан Еллісон, Джордж Мартін, Роберт Мак-Камон, Артур Кларк, Роберт Сільверберґ, Роджер Желязни. Серіал пережив три реінкарнації (1959–1964; 1985–1989; 2002–2003) та одну повнометражну екранізацію, продюсером якої виступив Стівен Спілберґ.