Талісман. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
покликав:
– Мамо? Мамо?
Його зустріли квіти. Фотографії всміхнулися. Ніхто не відгукнувся.
– Мамо!
Двері з хряскотом зачинилися в нього за спиною. Джек відчув, як зводить шлунок. Вітальнею він побіг праворуч до спальні.
– Мамо!
Ще одна ваза з високими красивими квітами. Порожнє, рівно застелене ліжко виглядало настільки бездоганним, що, здавалося, кинутий на нього четвертак відскочив би від ковдри. На столику біля ліжка вишикувалися в ряд коричневі пляшечки з вітамінами та різноманітними пігулками. Джек позадкував. Через вікно одна за одною накочувалися чорні хвилі.
Двоє чоловіків вилізли з непримітної машини, вони й самі були непримітними. Вони волочили матір…
– Мамо! – закричав він.
– Я чую тебе, Джеку, – голос матері лунав з ванної кімнати. – Що там таке трапилося?
– Ох, – відповів він і відчув, як розслабилися м’язи. – Ох, пробач. Я просто не знав, де ти є.
– Я приймаю ванну, – сказала вона. – Готуюся до вечері. Цього ж поки що ніхто не заборонив?
Джек зрозумів, що йому більше не треба в туалет. Він бухнувся в м’яке крісло та полегшено заплющив очі. З нею все гаразд…
– Поки що все гаразд, – прошепотів потаємний голос, і в хлопчиковій голові знову майнула піщана вирва.
Проїхавши сім-вісім миль узбережжям, біля Гемптона вони натрапили на ресторан «Шато лобстерів». У Джека залишились доволі уривчасті враження від сьогоднішнього дня: він потроху забував жахіття на пляжі; дозволив їм розтанути в пам’яті. Офіціант у червоному піджаку з вишитим на спині жовтим лобстером провів їх до столика біля широкого вікна з патьоками дощу.
– Мадам бажає замовити напій? – У офіціанта було холодне й кам’яне обличчя мешканця Нової Англії.
Джек підозрював, що за водянистими очима чоловіка приховується зневага до приталеного піджака від Ральфа Лорена[19] та вечірньої сукні його матері від Голстона[20], в які вони були зодягнені. У хлопця занило серце, що означало звичайну тугу за домівкою. Мамо, якщо ти справді не хвора, то що ми, в біса, тут робимо? Це ж згубне місце! Тут волосся дибки стає. О Боже!
– Принесіть мені банального мартіні, – сказала вона.
Брови офіціанта вигнулися:
– Мадам?
– Кидаєте льоду в склянку, – пояснила вона, – оливку на лід, а «Танкерей»[21] на оливку. Отже… ви зрозуміли?
Заради Бога, мамо, ти що, не бачиш його очей? Ти гадаєш, що поводишся чарівно, а він певен, що ти кепкуєш із нього. Невже ти не бачиш його очей?
Ні. Вона не бачила. І цей брак розуміння в його матері, котра завжди гостро відчувала емоції людей, упав іще одним каменем на його серце. Мати віддалялася… в усіх сенсах.
– Так, мадам.
– Тоді, – вела вона далі, – візьміть пляшку вермуту – марка не має значення – і налийте в склянку. Після цього поставте вермут назад на полицю, а склянку дайте мені. Гаразд?
– Так,
Ральф Лорен (нар. 1939) – американський модельєр і бізнесмен, удостоєний титулу «Легенда моди» Радою дизайнерів США.
Рой Голстон Фровік (1932–1990) – американський дизайнер, який сягнув піку слави у 1970-ті роки.
«Танкерей» – відома марка дуже дорогого джину, яка з’явилася на початку ХІХ століття. Традиційно подається в круглих пляшках, схожих на пожежні гідранти, що накачували воду для першої винокурні.