Брама Расьомон (збірник). Рюноске АкутаґаваЧитать онлайн книгу.
є володар, васал є васал» – такий «шлях», вказаний Менцзи.[39] Але окрім цього «шляху» існує ще й «шлях» природних людських почуттів. Одначе Рін’емону не хотілося цього визнавати…
Він прагнув до кінця виконати свій васальний обов’язок. Переконавшись на гіркому досвіді, що дружні його напучування не мають успіху, він наважився вдатись до останнього засобу, який досі ховав у потаємних куточках душі. Засіб цей полягав у тому, щоб силоміць відправити безумця на спочинок і знайти йому гідного спадкоємця з роду Ітакура.
На першому місці мають стояти інтереси роду, вважав Рін’емон, і в разі необхідності його володар мусить бути принесений у жертву цим інтересам. Рід Ітакура був одним із найзнаменитіших і з часу його засновника Ітакури Сіродзаемона Кацусіґе жодного разу не заплямував себе ганьбою. Старший син і спадкоємець Кацусіґе – Матадзаемон Сіґемуне – пішов стопами батька і здійснив чимало славних справ на полі діяльності представника сьоґуна у столиці. Молодший брат Сіґемуне – Мондо Сіґемаса – успішно впорався з місією особистого представника сьоґуна на переговорах про перемир’я під час облоги Осакського замку в дев’ятнадцятому році ери Кейтьо,[40] а потім, у чотирнадцятому році ери Кан’ей, під час Сімабарського повстання[41] очолив західне військо і, розгромивши бунтівників, підняв прапор сьоґуна в ставці переможеного Амакуси.[42] Чи можна допустити, щоб після всього цього честі такого прославленого роду було завдано втрати? Як посміє він, Рін’емон, поглянути на тому світі у вічі засновникові роду Ітакура?
У пошуках спадкоємця Рін’емон заходився перебирати подумки представників сімейства Ітакура. На щастя, у правителя землі Садо Ітакури Кацукійо, що входив до ради старійшин при сьоґуні, було три сини. Якщо одного з них зробити прийомним сином і спадкоємцем безумця, всіх зовнішніх правил пристойності буде додержано. Певна річ, до пори до часу це слід тримати в таємниці від хворого Ітакури та його дружини. Тільки-но в голові Рін’емона визрів цей план, він відчув себе так, ніби після тривалого блукання в темряві вийшов на світло. Але при цьому в душі його поселилася незрозуміла, досі незнана туга. «Це необхідно заради порятунку честі роду», – переконував себе Рін’емон і щоразу ловив себе на тому, що ніби виправдовується. Це невиразне відчуття провини стало так само невіддільним од нього, як миготлива крайка – від місячного диска.
Змучений хворобою Ітакура ненавидів Рін’емона. Ненавидів за його незламне здоров’я. За ту владу, яку він мав по праву людини, приставленої до нього головним домом. Зрештою, за вірність роду, інтереси якого той ставив понад усе. «Ти забув про те, що я – твій володар!» – у цих словах Ітакури тлів огонь ненависті, що випускав чад.
А тут іще зовсім несподівано дружина повідомила Ітакурі, що до неї дійшли чутки, буцім Рін’емон замишляє силоміць відправити свого володаря на спочинок і на його місце посадити сина правителя землі Садо. Не дивина, що від
Ера (роки) Кейтьо – 1596–1615 рр.,
Сімабарське повстання – повстання 1637–1638 рр. у Сімабарі, яке проходило під християнськими гаслами.
Амакуса Іротокісада (1621–1638) – керівник повстання, що загинув в останньому бою.