Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take. О. ГенріЧитать онлайн книгу.
бився, як бурий ведмідь середньої ваги, але ми все-таки заштовхали його на дно візка і поїхали. Відвели хлопця до печери, а коня я прив’язав до дерева. Коли зовсім стемніло, я одвіз візок у сільце, де ми його наймали, милі за три від нас, а звідти пішов пішки назад до гори.
Коли я прийшов, Білл заліплював пластирем синці і подряпини на своїй фізіономії. За скелею біля входу до печери горіло вогнище, хлопець з двома канючими перами у рудому волоссі стежив, як кипить кава у казанку. Підходжу я ближче, а він націлив на мене палицю і каже:
– А, клятий блідолиций, ти насмілився увійти у табір Вождя Червоношкірих, грози рівнин?
– Зараз він ще нічого, – каже Білл, закочуючи штани і оглядаючи синці на ногах. – Ми граємося в індіанців. Цирк порівняно з нами – все одно, що краєвиди Палестини у ліхтарі. Я – старий мисливець Хенк, полонений Вождя Червоношкірих, і завтра на світанку з мене мають зняти скальп. Святий Джеронімо! Як ця дитина копається.
Так, сер, здавалося, хлопчисько почувався тут чудово. Йому подобалось жити за містом, у печері, він геть забув, що сам – бранець. Мене він одразу ж охрестив Зміїним Оком та Шпигуном і оголосив, що, коли його хоробрі воїни повернуться з походу, мене, тільки-но зайде сонце, спечуть на вогнищі.
Ми сіли вечеряти, і хлопчисько, напхавши рота беконом з підливою та хлібом, почав базікати. Він виголосив щось на зразок застольної промови приблизно такого змісту:
– Мені тут дуже подобається. Я ще ніколи не жив у лісі, але в мене був маленький опосум, а в останній день народження мені минуло дев’ять років. Ненавиджу ходити до школи. Щури зжерли шістнадцять яєць Курочки Ряби тітки Джіммі Телбота. А тут у лісі є справжні індіанці? Я хочу ще підливи. Вітер дме тому, що дерева хитаються? У нас було п’ятеро щенят. Хенк, а чого у тебе такий червоний ніс? У мого батька купа грошей. А зірки гарячі? В суботу я двічі побив Еда Вокера. Не люблю дівчат! Жабу так просто не впіймаєш, треба ловити на мотузок. Бики ревуть чи ні? А чому апельсини круглі? А ліжка у вас є в цій печері? В Амоса Меррея шість пальців на нозі. Папуги можуть говорити, а мавпи і риби – ні. Дюжина – це скільки?
Кожні кілька хвилин він згадував, що він червоношкірий, і, схопивши дрючка, який правив йому за рушницю, підкрадався до входу в печеру поглянути, чи нема поблизу розвідників ненависних блідолицих. Час од часу він викрикував свій воєнний клич, від якого старий мисливець Хенк тремтів. Цей хлопчисько з самого початку затероризував Білла.
– Вождю Червоношкірих, – кажу я йому, – а додому тобі не хочеться?
– А що там робити? – відповідає він. – Дома нема нічого цікавого. Я дуже не люблю ходити до школи. Мені подобається жити в лісі. Ти не відведеш мене назад додому, Зміїне Око?
– Поки що ні, – кажу. – Ми ще поживемо тут, у печері.
– Добре, – каже він. – Це просто чудово! Ніколи в житті мені не було так весело!
Ми полягали спати годині об одинадцятій. Розстелили на землі ковдри, вклали посередині Вождя Червоношкірих, самі полягали