Про письменство. Мемуари про ремесло. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
сорок вісім примірників нового твору. Це було оригінальне оповідання під назвою «Навала міжзоряних істот». Я продав їх усі, крім чотирьох чи п’яти. Значить, я все-таки виграв, принаймні з фінансової точки зору. Але в душі мені й далі було соромно. Я все ще чув, як міс Гіслер питає, нащо я марную свій талант, нащо марную свій час, нащо пишу мотлох.
Писати історію з багатьох частин для «Дейвової промокашки» було цікаво, а от із рештою моїх журналістських обов’язків я нудився. Проте це робота в газеті, яка б вона не була, про це всі знали, тож у десятому класі я став редактором шкільної газети «Барабан» у лісбонській старшій школі. Не пригадую, щоб мені дали в цій ситуації право вибору. По-моєму, просто поставили перед фактом. Моїм заступником був Денні Імонд, якому займатися газетою було ще менш цікаво, ніж мені. Денні просто подобалося, що кабінет № 4, де ми працювали, був поряд із дівчачим туалетом. «Стіве, колись я просто психону і прорубаю туди хід, – казав він мені багато разів. – Раз, раз, раз!» Якось він додав, мабуть, на виправдання своїх бажань: «Там найгарніші дівчата школи задирають спідниці». Це прозвучало настільки фундаментально тупо, що в цьому навіть була якась мудрість, наче дзен-буддистський коан чи раннє оповідання Джона Апдайка.
«Барабан» за мого редакторства не зазнав розквіту. Тоді, як і зараз, в мене наставали періоди неробства, за якими йшли періоди трудоголічного шалу. За 1963–1964 навчальний рік вийшов тільки один випуск «Барабана», зате це був монстр, грубіший за телефонний довідник Лісбон-Фоллз. Одного вечора, до смерті знудившись через звіти успішності класів, новини команди чирлідерок[47] і чиюсь тупорилу спробу написати гімн школи, я створив сатиричну шкільну газету, хоча мав би вигадувати підписи до фотографій у «Барабані». Так з’явилися «Сільські риглі»[48]. У рамочці в лівому верхньому кутку замість гасла «Усі новини, гідні друку»[49] було «Усе гівно, що мастить руку». Через цей невигадливий гумор у мене єдиний раз за всю шкільну кар’єру були справді серйозні проблеми. А ще це привело мене до найкориснішого письменницького уроку в житті.
У типовому для журналу «Mad» стилі («Щоб я та й переживав!»)[50] я наповнив «Риглі» вигаданими замітками про вчителів ЛСШ, називаючи їх на прізвиська, за якими учні негайно їх упізнали. Так, міс Рейпетч, яка відповідала за контроль самостійного навчання в школі, стала міс Щурихою[51]; містер Рікер, учитель англійської мови, відповідальний за підготовку учнів до вступу в коледж (найелегантніший з усіх учителів нашої школи, дуже схожий на Крейґа Стівенса в серіалі «Пітер Ґанн»[52]), став Корівнико́м, бо в них був родинний бізнес – «Молочарня Рікерів»; містер Діль, учитель наук про Землю, став містером Кривдою[53].
Як і, напевно, всякий старшокласник-гуморист, я був приголомшений власним гумором. Оце я дотепний! Справжній тобі Г. Л. Менкен[54] з фабрично-заводського містечка! Я просто мушу взяти «Риглі» в школу й показати
Спортсменки, які займаються чирлідингом (від англ.
В оригіналі – «The Village Vomit», обігрується назва справжньої газети «The Village Voice».
«All the News That’s Fit to Print» – гасло газети «The New York Times».
Популярний американський гумористичний журнал, виходить із 1952 року. Вплинув на розвиток американських сатири та гумору. На обкладинках журналу майже завжди присутній його маскот – Альфред Е. Ньюман (Alfred E. Neuman), вигаданий капловухий хлопець зі щербатою усмішкою. Його фірмова фраза – «What, me worry?» («Щоб я та й переживав!»).
Гра слів
«Peter Gunn» (1958–1961) – телесеріал про вродливого та стильного приватного детектива Пітера Ґанна, роль якого виконував Крейґ Стівенс (Craig Stevens).
Гра слів: Кінг дописав слово
H. L. Mencken (1880–1956) – американський журналіст, сатирик, культурний критик і дослідник американського варіанта англійської мови.