Про письменство. Мемуари про ремесло. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
target="_blank" rel="nofollow" href="#n_84" type="note">[84] з химерними призами. В одній партії я знайшов сталеве судно, а в іншій – хірургічні ножиці (з судна не було жодної користі, а от ножиці неабияк стали в пригоді на кухні). Хлопець, із яким я працював, Ернест «Рокі» Роквелл, знайшов 20 доларів у партії білизни з Медичного центру Східного Мену і пішов тоді з роботи ще опівдні, бухати (Рокі називав кінець зміни «Шліц-о-клок»[85]).
Якогось разу я почув дивне брязкання в одній із наших трикамерних промислових пралок «Washex» на моїй відповідальності. Гадаючи, що ця клята машина почала сточувати власні шестерні, я луплю кнопку аварійної зупинки. Відчиняю дверцята, вивалюю здоровенний кавалок хірургічних костюмів і зелених шапочок, при цьому весь промокаю. Під усім оцим валяється розкиданий по внутрішньому циліндрі середньої камери, схожому на друшляк, чи не цілий комплект людських зубів. Мені зразу подумалося, що з них вийшло б цікаве намисто, але я просто вигріб їх і викинув у сміття. Моя жінка витерпіла багато моїх коників за стільки років, але і її почуття гумору має межі.
З фінансової точки зору двоє дітей – це, мабуть, забагато для двох випускників коледжу, один з яких працює у пральні, а друга – на другій зміні в «Dunkin’ Donuts»[86]. Єдину підмогу ми отримували від журналів «Dude», «Cavalier», «Adam» та «Swank» – такі мій дядько Орен називав «цицькатими журналами». У 1972-му вони показували значно більше, ніж просто голі груди, і мода на літературу минала, проте мені пощастило впіймати цю останню хвилю. Я писав після роботи. Коли ми жили на Ґроув-стрит поряд із «Нью-Франкліном», я часом пописував в обід. Мабуть, звучить неймовірно, наче я Ейб Лінкольн[87] абощо, та насправді в цьому не було нічого такого – я отримував задоволення. Ці оповідки, хоч якими похмурими були деякі з них, слугували мені для короткочасної втечі від боса містера Брукса та прибиральника Гаррі.
У Гаррі замість кистей були гаки – наслідок падіння в прасувальний коток під час Другої світової війни (він протирав балки над машиною і зірвався). Будучи в душі коміком, він часом прокрадався в туалет, підставляв під холодну воду один гак, а під гарячу – другий, відтак тихо підходив до тебе, доки ти завантажуєш прання, і клав сталеві гаки тобі на карк. Ми з Рокі багато обговорювали та вгадували, як Гаррі примудряється впоратися з деякими аспектами прибирання в туалеті. «Ну, – сказав якось Рокі, коли ми пили обід у нього в машині, – принаймні йому не треба мити руки».
Бувало – особливо влітку, коли я ковтав соляну таблетку, – на мене находило усвідомлення, що я просто повторюю життя своєї матері. Зазвичай така думка здавалася кумедною. Але в моменти втоми чи коли назбирувалися рахунки, а грошей їх оплатити не було, вона ставала жахливою. Я думав: «Наші життя мають іти не так». А потім: «Половина світу вважає так само».
Оповідань, які я продав у чоловічі журнали між серпнем 1970 року, коли отримав чек на 200 доларів за «Нічну зміну», і зимою 1973—1974-го, якраз вистачало для підтримання тонкої межі, що
«Schlitz» – американська марка пива.
Американська глобальна компанія з виробництва донатів і мережа кав’ярень.
Авраам «Ейб» Лінкольн (1809–1865) – 16-й президент США (1861–1865), одна з найшанованіших постатей в американській історії. Мав репутацію чоловіка, який усього досяг власними силами; дуже багато читав, завдяки чому здобув самоосвіту; змінив велику кількість місць роботи.