Звитяга, слава і любов. Ганна РосьЧитать онлайн книгу.
з вами, – запропонувала дівчина.
– Спасибі, я не відмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай, – попрощалася бабуся.
– Привіт Оксані, – крикнула Марічка.
– Передам, передам, – відгукнулася бабуся.
Оксана Гримчук була дочкою її старшого сина, який загинув в тридцятому році, коли дівчинка ще не народилася.
Вечоріло. Марічка стелила постіль для сну. День видався важким – робила відвари, готувала присипки, віджимала сік, ходила до лазарету лікувати поранених козаків та полонених. Козаки, хто вже оклигався від ран, невпинно шуткували з нею, хвалили, а деякі, мовчки, захоплено поглядали в її бік.
Марічка розчісувала волосся і, згадуючи жарти козаків, посміхалась. Впоравшись з розчісуванням, вона відкрила віконце, вдихнула ароматне вечірнє повітря, повне запахів квітів, скошеної трави, і почула спів солов'я. Таке затяжне «фюиюи-юиюи», а потім «пуль-пуль-пуль-пуль».
Марічка дивилась на зірки, слухала солов'їну пісню і згадувала зустріч у колодязя з дідом Якимом та козаками. Вона бачила, як Данило Горицвіт дивиться на неї, як ніяковіє, відводить погляд. Він, звичайно, сміливий козак, але серце її поки мовчить.
Закривши вікно, Марічка лягла в ліжко і ніби провалилась. Глибокий сон поглинув її свідомість.
Снилося їй поле, лугові квіти, метелики, що перелітають з квітки на квітку, аромат літа, який зачаровував та п'янив. У неї віночок на голові, вишита маками сорочка, а поруч з нею мужній красень в білій сорочці з тонкого льону. Вони тримаються за руки, біжать по полю, сміються, кружаться, знову сміються. Сонце ніжно гладить її по волоссю, а потім красень проводить долонею по її щоці. Вона відчуває його ніжний, трепетний дотик і радість наповнює її душу. Несподівано коло голови пролітає чорний ворон і торкається крилом її волосся. Від несподіванки вона присіла, закрилася рукою.
Марічка металася на білих простирадлах, але сон не відпускав її зі своєї влади. Ворон, пролетів над головою, зробив круг і знову наближався до неї.
Нарешті, вона прокинулася і присіла на ліжку. Сон пам'ятала в деталях. Їй здавалося, що вона до сих пір відчувала дотик крила ворона.
Марічка встала, пішла в сіни, зачерпнула ківшиком прохолодної води з відра і залпом випила. Встала мама, запитала:
– Що ти, дочка?
– Сон приснився, – шепнула Марічка.
– Куди ніч, туди і сон, – сказала Гликерія, перехрестившись, – лягай, донечко, спи.
Марічка пішла в кімнату, лягла. Іще довго вона не могла заснути, згадуючи красеня в лляній сорочці, тільки ніяк не могла розгледіти його обличчя, засліплена променями яркого сонця. Так вона лежала, доки сон не зморив її.
Вранці Марічка проснулася від шуму. Вона встала, одяглася, заплела косу і запитала:
– Куди це батько і Павло збираються?
– Під Корсунь, йдемо по п'ятах за польським військом, – сказав брат, збираючи амуніцію.
Дружина Павла, Оляна, кинулася йому на шию і заридала.
– Чого