Великий замисел. Стивен ХокингЧитать онлайн книгу.
вважали, що Господь здатен призупиняти дію законів і являти чудеса. У чудеса вірив навіть Ньютон. Він вважав, що орбіти планет мають бути нестабільні, бо гравітаційне тяжіння однієї планети до іншої впливатиме на орбіти, і з часом планети або впадуть на Сонце, або розлетяться з Сонячної системи. Він вірив, що Господь поправляє орбіти, «заводить небесний годинник». А от П’єр-Сімон, маркіз де Лаплас (1749–1827), якого зазвичай називають просто Лапласом, доводив, що порушення орбіт мають не накопичуватися, а бути періодичними, йти повторюваними циклами. Відповідно, Сонячна система здатна перезапускатися і без божественного втручання – це й пояснює, чому вона досі існує.
Вважається, що саме Лаплас першим сформулював принцип наукового детермінізму: якщо врахувати стан Всесвіту в конкретний момент часу, то повний набір законів природи визначить як його майбутнє, так і минуле. Цей принцип не передбачав існування див і активної ролі Бога. Сформульований Лапласом принцип наукового детермінізму і є відповіддю сучасного науковця на питання номер два. Власне, це фундамент усієї сучасної науки, на ньому ґрунтується і книжка, яку ви читаєте. Закон науки – не закон науки, якщо він виконується, тільки допоки яка-небудь надприродна істота не вирішить утрутитися. Кажуть, ніби Наполеон, все зрозумівши, спитав Лапласа, як же в його картину вписується Господь.
«Сір, ця гіпотеза мені не знадобилася», – відповів Лаплас.
Раз люди живуть у Всесвіті та взаємодіють з іншими об’єктами, то принцип наукового детермінізму має стосуватися й людей. Однак багато хто вважає, що науковий детермінізм охоплює тільки фізичні явища, бо люди, на їхню думку, мають свободу волі. Наприклад, Декарт, захищаючи ідею свободи волі, стверджував, що людський розум і фізичний світ – це різні речі й розум не підлягає законам природи. На його думку, людина складається з двох сутностей – душі й тіла. Тіло – це просто механізм, а от душа не підпорядковується науковим законам. Декарт дуже цікавився анатомією та психологією і вважав, що душа міститься у крихітній ділянці мозку, яку медики називають епіфізом, або шишкоподібною залозою – в епіфізі, мовляв, виникають думки, там джерело свободи волі.
Чи є в людей свобода волі? Якщо є, то на якому етапі еволюції виникає? А в бактерій або синьо-зелених водоростей? Чи їхні реакції «автоматичні» і підлягають законам природи? Може, свободу волі мають тільки багатоклітинні організми? Або тільки ссавці? Можна припустити, що свободу волі проявляє шимпанзе, коли вирішує з’їсти банан, або кіт, коли починає дерти диван. А круглий черв Caenorhabditis elegans – просте створіння, в якому 959 клітин? Навряд чи він думає: «О, яка смачна бактерія трапилася мені вчора на обід», але все одно має певні харчові вподобання і, залежно від недавнього досвіду, полізе шукати смачнішу їжу або вдовольниться тим, що є під боком. Чи можна це вважати проявом свободи волі?
«По-моєму, другий крок якийсь нечіткий».
Людині здається, що вона