В’язень Неба. Карлос Руис СафонЧитать онлайн книгу.
Ферміна опановував песимізм, краще було не підкидати моєму товаришеві поживи для роздумів.
– Знаєш що, Даніелю? Іноді я думаю, що Дарвін помилився і що насправді людина походить не від мавп, тому що в кожних вісьмох із десяти представників роду людського сидить свиня і тільки чекає свого часу, щоб залізти в багнюку, – розводився він далі.
– Ферміне, мені більше до вподоби, коли ти висловлюєш більш гуманістичні й позитивні погляди на стан речей, як того разу, коли сказав, що глибоко в душі жодна людина не є поганою, а лише наляканою.
– Казна-що. Я, мабуть, був не при тямі, коли таке верз.
Веселун Фермін, про якого мені так приємно було згадувати, кудись подівся, і його заступила людина, змучена своїми клопотами й невдачами, про які не хотіла нікому розповідати. Іноді, коли Фермін гадав, що його ніхто не бачить, то забивався в куток, і тяжка туга, здавалося, гризла його зсередини. Він став худий як тріска й почав неабияк непокоїти мене своїм хворобливим виглядом. Я кілька разів намагався побалакати з товаришем про це, але він уперто заперечував, що має негаразди, й видавав цілу купу якихось чудернацьких пояснень.
– Нічого мені не сталося, Даніелю. Просто річ у тому, що я тепер стежу за футбольними чемпіонатами і щоразу, коли «Барса»[14] програє, у мене падає тиск. Скибочка ламанчського сиру – і я знову здоровий як бик.
– Як таке може бути? Ти ж ні разу не був на футболі!
– Це ти так тільки думаєш. Та ми з Кубалою[15], можна сказати, зростали разом.
– Але ж я бачу, що в тебе аж кості світяться. Ти або захворів, або зовсім не пильнуєшся.
Замість відповіді він продемонстрував мені біцепси завбільшки з невеличкий круглячок і вишкірився, немовби рекламуючи зубний порошок.
– Помацай-но. Тверді, як сталь, із якої викувано меча Сідові[16].
Батько гадав, що Фермінів кепський стан спричинений хвилюваннями через весілля й через усе те, що з ним пов’язано, зокрема потребою тісного спілкування з духівництвом і пошуками ресторану чи кафе, де можна було влаштувати учту, але я підозрював, що причина такої його меланхолії ховається значно глибше. Я саме вагався, як ліпше вчинити: розповісти Фермінові про все, що сталося вранці, і показати книжку чи дочекатися, доки випаде краща нагода, коли це двері розчинилися і з’явився мій товариш із виразом обличчя, що пасував би на поминках. Побачивши мене, він вичавив із себе кволу усмішку і по-військовому віддав честь.
– Радий тебе бачити, Ферміне. Я вже гадав було, що ти не прийдеш.
– Коли я проходив повз крамницю годинникаря, дон Федеріко потішив мене казна-якою пліткою. Буцімто сьогодні вранці на вулиці Пуертаферріса бачили сеньйора Семпере при повнім параді, що прямував невідь-куди. Дон Федеріко й ця дурепа Мерседітас хотіли знати, чи сеньйор Семпере часом не завів собі коханки, як то тепер повелося в тутешніх крамарів, а якщо дівиця ще й шансонетка, то це вже останній крик моди.
– І що ти їм відповів?
– Я
Скорочена назва футбольного клубу «Барселона».
Ладислав Кубала (1927–2002) – угорський, чехословацький та іспанський футболіст. У 1951–1961 рр. грав за «Барселону».
Сід Кампеадор (відомий також як Ель Сід та Родріго Діас де Вівар, 1040–1099) – легендарний полководець часів Реконкісти, національний герой Іспанії.