Мацюсеві пригоди. Януш КорчакЧитать онлайн книгу.
міг нікого розпитати, щоб не виказати таємниці. Варто стежити за іноземним вихователем – він дуже підозріла людина. Запитував, чи можна відвідати Мацюся.
– А ось кісточки від вишень і мішок.
Старший міністр поклав мішок і кісточки в ящик, замкнув його на замок, заліпив червоним сургучем, а зверху написав латинською мовою: corpus delicti. Так уже заведено, коли хтось чогось не знає і не хоче, щоб знали інші, то пише латиною.
Наступного дня військовий міністр складав прощальний рапорт, а Мацюсь-лялька нічого не казав, лише віддавав йому честь.
На всіх перехрестях було вивішено оголошення, що жителі столиці можуть спокійно працювати, бо король Мацюсь щодня виїжджатиме у відкритій машині на прогулянку.
Розділ дев’ятий
План військового міністра вдався чудово. Три вороги думали, що Мацюсеві війська підуть одразу на всіх. А тим часом він зібрав солдатів у одне місце, з усією силою вдарив на одного і здолав його. Захопив великі трофеї, роздав карабіни, чоботи й солдатські мішки тим, кому їх не вистачало.
Мацюсь приїхав на фронт саме тоді, коли відбувався розподіл воєнних трофеїв.
– А це що за вояки? – здивувався головний інтендант війська, тобто той, хто видає одяг і їжу.
– Ми такі самі вояки, як усі, – сказав Фелек, – тільки трохи менші.
Кожен вибрав собі пару чобіт, револьвер, карабін і речовий мішок. Тепер Фелек навіть пошкодував, що взяв у батька ремінь та складаний ніж і даремно мав тоді прочуханку. Але хто може передбачити, які несподіванки принесе війна?
Недарма солдати подейкували, що головнокомандуючий діяв не дуже розумно. Замість того щоб, захопивши трофеї, відійти й окопатися, він рушив уперед. Зайняв якихось п’ять чи шість міст, зовсім йому не потрібних, і тільки тоді наказав рити окопи. Але було вже запізно, бо на допомогу першому ворогові вирушили двоє інших.
Так говорили згодом, а Мацюсів загін нічого не знав про це, бо на війні все таємниця. Надійшов наказ іти туди-то й туди-то, надійшов наказ робити те-то й те. Бери й роби. Ні про що не запитуй і не ремствуй.
Коли королівські війська вступили в переможене місто, Мацюсеві все тут страшенно сподобалося. Солдати розмістилися на ніч у великих зручних кімнатах, щоправда, на долівці, проте це все ж краще, ніж тісна хата чи голе поле. З нетерпінням чекав Мацюсь першого бою. За цей час він бачив і чув чимало цікавого, однак справжньої війни ще не знав. Який жаль, що їхній ещелон запізнився!
В місті стояли лише одну ніч, а другого дня рушили далі.
– Зупинитися й копати!
Мацюсь зовсім не знав сучасної війни. Він гадав, що військо тільки б’ється, відбирає коней і просувається все далі й далі, підминаючи ворога. А те, що солдати копають рови, вбивають перед цими ровами кілки з колючим дротом і сидять у них цілими тижнями, Мацюсеві навіть і не снилося. Не дуже охоче взявся він до роботи. Битися – то королівське діло, але копати – кожний може зробити це ліпше за нього. Проте майже щогодини надходить наказ за наказом – треба поспішати, бо ворог наближається. Вже навіть чути здалеку