Червоний Дракон. Томас ХаррисЧитать онлайн книгу.
осколках дзеркала такі самі гладенькі відбитки. Вказівний палець на зворотному боці уламка, засунутого між малими статевими губами, на лицьовому боці – змазаний відбиток великого пальця.
– Витер дзеркало, уже коли вставив осколок, певно, аби бачити своє бісове обличчя, – мовив Ґрем.
– Той уламок, що був у роті, залила кров. Те саме з очима. Рукавичок він не знімав ні разу.
– Місіс Лідс була привабливою жінкою, – сказав Ґрем. – Ти бачив сімейні фотографії, так? За інтимних обставин мені б хотілося торкнутися її шкіри, тобі хіба ні?
– Інтимних?
У голосі Кроуфорда прозвучала огида. Він не встиг її приборкати і раптом почав ритися в кишенях у пошуках дріб’язку.
– Інтимних – вони ж лишилися сам-на-сам. Усі інші вже померли. Він міг розплющувати їм очі, заплющувати, як заманеться.
– Як заманеться, – повторив Кроуфорд. – Її шкіру перевірили на відбитки, ясна річ. Нічого. Хоча на шиї знайшли розмазаний відбиток долоні.
– У звіті не сказано, чи порошили їй нігті.
– Боюся, нігті на руках замацали криміналісти, коли вишкрябали з-під них зразки. Збігаються з ранками, що лишилися від нігтів на її ж долонях. Убивцю вона не пошкрябала.
– Ноги в неї теж були гарненькі, – сказав Ґрем.
– Угу. Ходімо нагору, – відповів Кроуфорд. – Загони вже збираються.
У Джиммі Прайса було багато обладнання: дві важкі валізи плюс сумка для фотоапарата й тринога. Він здійняв грюкіт, проходячи крізь центральні двері похоронного бюро Ломбарда, що в Атланті. Прайс був хирлявим стариганем, і настрій його аж ніяк не покращився після довгої поїздки з аеропорту, коли таксі довелося пробиватися крізь вранішню годину пік.
Послужливий молодик із чепурною укладкою спішно провів його до кабінету, оздобленого в кремових і абрикосових тонах. Стіл був порожній, якщо не рахувати статуетки під назвою «Руки в молитві».
Прайс роздивлявся кінчики пальців, що стулилися в молитві, коли до кабінету зайшов сам містер Ломбард. Він із превеликою увагою перевірив посвідчення Прайса.
– Ваше управління в Атланті, чи агенція, чи як там це називається – звісно, мені звідти зателефонували, містере Прайс. Але минулого вечора нам довелося викликати поліцію, аби вони видворили одного нахабу, що намагався зробити кілька знімків для «Народного базікала», тож доводиться виявляти багато обачності. Певен, ви мене розумієте. Містере Прайс, тіла нам видали сьогодні десь о першій ночі, а похорон уже о п’ятій вечора. Ми просто не можемо його затримати.
– Це не забере багато часу, – сказав Прайс. – Мені потрібен один більш-менш тямущий помічник, якщо у вас такий знайдеться. Ви торкалися тіл, містере Ломбард?
– Ні.
– Тоді з’ясуйте, хто торкався. У них усіх треба взяти відбитки.
На ранковому брифінгу детективи в справі Лідсів обговорювали переважно зуби.
Голова детективів Атланти Р. Дж. (Бадді) Спрінґфілд, огрядний чоловік у сорочці без піджака, стояв із доктором Домініком Прінсі у дверях, поки до кімнати просотувалися двадцять три детективи.
– Ну, хлопці, посміхайтеся