На лезі клинка. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
якщо хочеш.
Лоґен стенув плечима. Погрози – для дурнів і боягузів. Хтозна, як Кальдер, а Лоґен не був ні тим, ні іншим. Якщо збираєшся вбити, краще не балакати, а діяти. Балачки дозволять лише твоєму супротивнику підготуватися, а це нікуди не годиться. Тож Лоґен промовчав. Якщо Кальдеру так хочеться, то нехай вважає це слабкістю – так навіть краще. Може, бійки і знаходять Лоґена невідрадно часто, але він сам уже давно облишив їх шукати.
Другий син Бетода скерував своє презирство на Першого з-поміж магів.
– Мій батько буде невдоволений, Баязе! Те, що моїм людям доводиться стояти за брамою – вияв неповаги!
– Що ж тут вдієш, якщо поваги у мене насправді обмаль, принце Кальдере, – спокійно відповів чаклун. – Крім того, не занепадай духом. Вашого останнього посланця не пустили через міст, тож, як бачиш, ми робимо успіхи.
Кальдер насупився.
– Чому ти не відповів на виклик мого батька?
– У мене надто мало часу, – Баяз підніс вінок. – Вінки самі себе не плетуть.
Принц не всміхнувся.
– Мій батько, – гаркнув він, – Бетод, король Півночі, наказує тобі прибути до нього в Карлеон!
Кальдер прокашлявся.
– Він не… – принц зірвався на кашель.
– Що? – запитав Баяз. – Ну ж бо, говори, дитино!
– Він наказує…
Принц знову закашлявся, захлинувся і почав душитись. Схопися за горло. Здавалося, ніби повітря застигло.
– Наказує, га? – Баяз насупився. – Поверніть із царства мертвих великого Джувенса. Він може мені наказувати. Тільки він, і ніхто інший.
Чаклун ще більше спохмурнів, і Лоґенові довелось притлумити дивне бажання відійти подалі.
– А ти не можеш. І твій батько теж не може, хай би як він себе не величав.
Кальдер повільно опустився навколішки, його обличчя перекосилось, очі наповнилися слізьми. Баяз зміряв його поглядом.
– Чого ти вбраний в усе чорне? В тебе хтось помер? Тримай, – і він накинув на голову принца вінок. – Трохи яскравих барв тобі не завадить. Передаси своєму батькові, щоб він приходив сам. У мене нема часу на дурнів і молодших синочків. В цих справах я старомодний. Люблю говорити з головою коня, а не з його задом. Ти мене зрозумів, хлопче? – Кальдер хилився набік, вирячивши почервонілі очі. Перший з-поміж магів змахнув рукою. – Можеш іти.
Принц силувано вдихнув, закашлявся і, похитуючись, підвівся, а тоді пошкандибав до коня і заліз у сідло – вже не так граційно, як злазив. По дорозі до брами він кинув через плече вбивчий погляд, який виглядав не дуже переконливо, позаяк обличчя принца полум’яніло, наче відшмагана дупа. Лоґен збагнув, що широко всміхається. Вже давно він так не тішився.
– Наскільки я розумію, ти вмієш говорити з духами.
Це захопило Лоґена розполохом.
– Що?
– Говорити з духами, – Баяз похитав головою. – В наші часи це винятковий дар. Як вони?
– Хто, духи?
– Так.
– Їхні ряди рідшають.
– Скоро вони всі поснуть, еге? Магія витікає зі світу. Так