На лезі клинка. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
ліктями у стіл, і склав пальці дашком. – Скажіть мені, майстре Сульфур, який ви маг?
– Ні той, ні інший.
– Зрозуміло. Тоді у вас є документи.
– Звичайно.
Сульфур сягнув рукою за лацкан плаща і дістав маленький лист, скріплений білою печаткою, з єдиним дивним символом. Він спокійно поклав його на стіл перед лорд-камерґером.
Хофф насупився. Він узяв документ у руки і перевернув його. Уважно роздивившись печатку, Хофф рукавом змахнув з обличчя піт, а тоді відколупнув віск, розгорнув цупкий аркуш паперу і почав читати.
Йору Сульфур не виказував жодних ознак тривоги. Його ніби не зачіпала спека. Він пройшовся кімнатою, киваючи озброєним солдатам, і зовсім не засмутився, коли вони йому не відповіли. Раптом він повернувся до Веста.
– Тут страх як спекотно, правда? Я не здивуюсь, якщо ці бідні хлопці знепритомніють і гепнуться на підлогу із грюкотом серванта з кухонним начинням.
Вест моргнув. Він якраз думав про те саме.
Лорд-камерґер обережно відклав листа на стіл, і тепер на його обличчі не залишилось навіть тіні від нещодавніх веселощів.
– Мені здається, що обговорювати це питання у Відкритій Раді буде недоречно.
– Згоден. Я сподівався на приватну аудієнцію з лорд-канцлером Фіктом.
– Побоююсь, що це неможливо, – Хофф облизав губи. – Лорд Фікт помер.
Сульфур спохмурнів.
– Дуже прикро.
– Авжеж, авжеж. Нам усім його не вистачатиме. Мабуть, я і кілька інших членів Закритої Ради могли би вам допомогти.
Сульфур схилив голову.
– Як скажете, мілорде-камерґер.
– Я спробую щось влаштувати десь під вечір. А поки ми знайдемо в Аґріонті якесь житло… що найкраще подобало би вам.
Він подав знак варті і двері відчинилися.
– Дуже вам дякую, лорде Хофф. Майстре Морроу. Майоре Вест.
Сульфур чемно кивнув кожному з них по черзі, а тоді розвернувся і пішов. Двері знову зачинилися, а Вестові залишилось лише гадати, звідки цей чоловік знав його ім’я.
Хофф обернувся до свого помічника з питань аудієнцій.
– Негайно йди до архілектора Сульта і передай, що ми повинні терміново зустрітися. Після цього зайдеш до верховного судді Маровії і лорд-маршала Варуза. Скажеш їм, що це питання надзвичайного значення, і ні слова комусь іншому, окрім цих трьох. – Він погрозив пальцем перед спітнілим обличчям Морроу. – Ні слова! – Помічник продовжував дивитися на нього крізь перекошені окуляри. – Ну ж бо! – гаркнув Хофф.
Морроу зірвався на ноги, перечепився за поділ своєї мантії, а тоді вибіг через бічні двері.
Вест зглитнув – в роті у нього зовсім пересохло.
Хофф обвів довгим, жорстким поглядом усіх присутніх у кімнаті.
– А щодо усіх вас, то щоб нікому ні слова, інакше наслідки будуть вкрай неприємними! А тепер геть, усі геть!
Солдати, побрязкуючи обладунками, поспіхом покинули кімнату. Вест не чекав другого запрошення і поспішив за ними, залишивши замисленого лорд-камерґера самісінького