На лезі клинка. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
серце.
– Гудмене Хіс, – мовив Вест, наблизившись, і селянин здивовано звів очі.
Він схопився за капелюх і почав підводитись, бурмочучи вибачення.
– Ні, будь ласка, не вставайте.
Вест сів на лаву. Він потупив очі в землю, не в змозі зустрітися з чоловіком поглядом. Повисла ніякова тиша.
– У мене є товариш, який працює у Комісії з питань землекористування і сільського господарства. Можливо, він вам чимось допоможе…
Вест затнувся, засоромившись, і втупився вглиб коридору.
Фермер силувано всміхнувся.
– Я був би дуже вдячний за будь-яку послугу.
– Так, так, звичайно, я зроблю все, що зможу.
Нічого путнього із цього не вийде, і вони обидва це добре знали.
Вест скривився і закусив губу.
– Краще візьміть оце, – і він всунув свій гаман в обм’яклі, зашкарублі пальці селянина.
Хіс поглянув на нього з роззявленим ротом. Вест відповів йому швидкою, ніяковою посмішкою, а тоді підвівся і хутко рушив геть.
– Сер! – гукнув йому вслід Гудмен Хіс, але Вест вже віддалявся коридором, не озираючись назад.
Список
«Чому я це роблю?»
Обрис будинку Віллема дан Робба чорнів на тлі безхмарного нічного неба. Це була непримітна будівля – двоповерхова домівка, огороджена низькою стінкою з воротами спереду, як сотні інших на цій вулиці.
«Наш давній знайомий Ревс жив у розкішній величезній віллі біля ринку. Робб справді мав би просити суттєвіші хабарі. Проте він, на щастя, цього не робив».
На всіх модних вулицях міста було світло, як удень, і п’яні гуляки юрбилися там до світанку. Однак ця відокремлена бічна вулиця знаходилась далеко від яскравих ліхтарів і цікавих очей.
«Можна спокійно працювати».
За рогом будинку, на верхньому поверсі, у вузькому вікні горіла лампа.
«Добре. Наш товариш вдома. Проте він досі не спить – треба бути обережними».
Він обернувся до практика Фроста і показав на ріг будинку. Альбінос кивнув і одним непомітним рухом перетнув вулицю.
Ґлокта зачекав, доки він дістанеться огорожі і зникне в тінях під будинком, а тоді повернувся до Северарда і вказав на передні двері. Довгов’язий практик на мить усміхнувся йому очима, а тоді, згинаючись, швиденько подріботів геть, перехилився через низьку стінку і безшумно приземлився з іншого боку.
«Поки що все йде чудово, але тепер настала моя черга рухатись».
Ґлокта задумався, навіщо він узагалі прийшов. Фрост і Северард були цілком спроможні розібратись з Роббом власноруч – він їм тільки заважатиме.
«Я ще й можу гепнутись на дупу і тим самим сповістити бовдура про нашу присутність. То навіщо ж я ішов?»
Але Ґлокта знав, навіщо. До горла уже підступало хвилювання. Він ніби знову почувався живим.
Інквізитор обмотав кінець палиці шматком дрантя, а тому зміг тихенько підібратись до стіни, не наробивши забагато шуму. До того часу