На лезі клинка. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
Два роки у в’язницях Імператора. Ніхто, крім вас, навіть року не протримався. Лікарі запевняли, що вам назавжди бути прикутим до ліжка, але вже через рік ви подали заяву до Інквізиції.
«Ми обидва це знаємо. Обидва були цьому свідками. Що ти від мене хочеш і чого так довго тягнеш? Таке враження, що деяким людям просто подобається звук власного голосу».
– Мені казали, що ви покалічений, понівечений, що вас не зцілити, що вам не можна довіряти. Однак я хотів дати вам шанс. Щороку якийсь дурень виграє Турнір, а у війнах народжується чимало перспективних солдатів, проте ваше досягнення – ці два пережиті роки – було унікальним. Отож вас відправили на Північ керувати однією із наших копалень. Яке у вас склалось враження про Енґлію?
«Помийна яма, сповнена насилля і корупції. Тюрма, де як невинний, так і винуватий стали рабами в ім’я свободи. Смердюча діра, в яку ми відправляємо тих, кого ненавидимо та цураємось, щоб вони виздихали від голоду, хвороб чи важкої праці».
– Вона була холодною, – відповів Ґлокта.
– До пари вам. Ви мали всього кілька друзів в Енґлії. Пару чоловік з Інквізиції і жодних приятелів-засланців.
Він висмикнув з-поміж паперів подертого листа і пробігся по ньому критичним поглядом.
– Очільник Ґойл казав мені, що ви були холодним, наче риба, без запалу. Він вважав, що з вас нічого путнього не вийде, що ви не принесете йому жодної користі.
«Ґойл. Цей виродок. Цей кат. Краще не мати запалу, ніж мізків».
– Але через три роки видобуток збільшився. Ба, навіть подвоївся. Тож вас відправили назад до Адуа працювати під орудою очільника Келайна. Я гадав, що, можливо, ви навчилися в нього дисципліни, але, схоже, помилявся. Ви вперто все робите на власний розсуд. – Архілектор кинув на нього похмурий погляд. – Відверто кажучи, я гадаю, що Келайн вас боїться. Гадаю, вони всі вас бояться. Їм не подобається ваш гонор, ваші методи, ваш… особливий підхід до нашої роботи.
– А якої ви думки, архілекторе?
– Чесно? Я не впевнений, що й мені надто подобаються ваші методи, і сумніваюсь, що ви заслуговуєте на такий гонор. Однак мене радують ваші результати. Навіть дуже.
Він з ляскотом відклав стос паперів і сперся на них однією рукою, нахилившись через стіл до Ґлокти.
«Як я нахиляюся до своїх в’язнів, коли вимагаю у них зізнання».
– У мене є для вас завдання. Завдання, яке личитиме вашим здібностям незмірно краще, ніж переслідування дрібних контрабандистів. Завдання, яке реабілітує вас в очах Інквізиції, – архілектор витримав довгу паузу. – Я хочу, щоб ви заарештували Зеппа дан Тойфеля.
Ґлокта спохмурнів.
«Тойфеля?»
– Мінцмейстра, Ваше Преосвященство?
– Його самого.
«Придворний мінцмейстр. Впливова людина із впливової сім’ї. Завелика риба для мого маленького акваріуму. Риба, що має авторитетних друзів. Арештувати таку людину небезпечно. Навіть смертельно небезпечно».
– Чи можу я запитати, навіщо?
– Не можете. Цими питаннями перейматимусь я. Ви