Вампір із Сассексу (збірник). Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
вигукнув Ферґюсон.
– Ні, вона хоче! – впевнено заперечив Голмс.
Він написав кілька рядків на аркуші паперу.
– Ватсоне, ви вже були там. Не хочете передати леді цю записку?
Я знову піднявся нагору та вручив записку Долорес, котра боязко прочинила двері.
Я почув у кімнаті зойк, вигуки радощів і здивування. Долорес визирнула.
– Вона згодна. Нехай приходять, – сказала вона.
Я закликав Ферґюсона та Голмса. Коли ми увійшли, Ферґюсон зробив крок у напрямку до дружини, але вона, піднявшись на ліжку, простягла руки, буцімто відштовхуючи чоловіка. Він опустився в крісло. Голмс сів поруч із ним, леді здивовано дивилася на нього.
– Мені здається, ми можемо обійтися й без Долорес, – зауважив Голмс. – О, звісно, якщо ви наполягаєте, щоб вона залишилася, – то не бачу ніяких перешкод до цього… Отже, містере Ферґюсон, я людина ділова, і мої методи – короткі та прямі. Швидка операція – найменш болюча! Дозвольте почати з приємного. Ваша дружина – гідна жінка!
Ферґюсон схопився з радісним вигуком.
– Доведіть це, містере Голмс, і я ваш боржник на все життя.
– Гаразд! Але роблячи це, я все ж завдам вам глибокої рани…
– Я нічого не боюся! Порівняно з цим усе інше – дрібниці.
– У такому разі, викладу вам хід своїх думок на Бейкер-стрит. Думка про вампіра здалася мені абсурдною. Таких речей не траплялося в кримінальній практиці Англії. Та все ж ваше спостереження було дуже точним. Ви бачили, як вона підвелася від колиски, і на губах її була кров.
– Авжеж.
– Але хіба вам не траплялося чути, що кровоточиву ранку смокчуть і з іншої причини? Зовсім не з метою випити кров. Хіба ви не чули про англійську королеву, яка висмоктувала кров із такої рани, щоб витягнути з неї отруту?
– Отруту?
– Південноамериканська кураре. Мій інстинкт відчув існування отруєної зброї серед вашої колекції ще до того, ніж моє око побачило її. Звісно, отрута могла бути й іншого походження, але саме так сталося цього разу. Коли я побачив порожню пляшечку за маленьким луком на птахів, то не здивувався. Якщо вколоти дитину такою стрілою, змоченою в кураре або в якійсь іншій пекельній отруті, – вона, безперечно, помре, якщо тільки ранку не висмоктати. А собака? Цілком природно, бажаючи застосувати отруту, спершу треба випробувати її дію на тварині. Я не передбачав цього, але це дуже зміцнило мої підозри. Розумієте? Ваша дружина боялася та пильнувала… І справді, вона спіймала момент і врятувала життя своїй дитині. Але вона не наважилася сказати вам правду, адже знала, як ви любите сина й не хотіла розбити ваше серце.
– Джекі!
– Я спостерігав за ним, коли ви пестили малюка. Його обличчя ясно відбивалося в шибці вікна. Я побачив ревнощі, такі жорстокі ревнощі, які мені рідко доводилося бачити на людському обличчі.
– Мій Джекі!
– Маєте його зрозуміти, містере Ферґюсон. Найсумніше те, що це збочена любов, божевільна любов до вас і, можливо, до покійної матері. Уся душа Джекі сповнена ненависті до цього чарівного малюка, чия краса та здоров’я складають такий разючий контраст