Америка. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
урочистості, яку вона інакше обов’язково мала б, – йому, мов, закрутила голову служниця Йогана Брумер, така собі покоївка років тридцяти п’яти. Словами «закрутила голову» я зовсім не хочу образити свого небожа, але ж важко знайти якісь інші, які більше б пасували.
Карл, який уже підійшов майже до самого дядька, обернувся, щоб на обличчях слухачів побачити, яке враження справила на них розповідь. Ніхто не сміявся, всі слухали терпляче й поважно. Врешті-решт, не будуть же сміятися з сенаторового небожа з будь-якої нагоди. Швидше вже можна було сказати, що паровичник, хоч і ледь помітно, але посміхався до Карла, однак це, по-перше, була ще одна втішна ознака того, що він отямився, а по-друге, заслуговувало на виправдання, бо ж Карл у каюті хотів зробити особливу таємницю із справи, яка тепер спливла наверх.
– І оця Брумер, – казав далі дядько, – привела на світ від мого небожа дитину, здорового хлопчика, яко-го охрестили Якобом, безумовно, на честь моєї скромної особи, – певне, навіть цілком побіжні небожеві згадки про мене справили на дівчину велике враження. На щастя, скажу я вам. Бо що батьки, щоб уникнути аліментів чи якогось іншого скандалу, який стосувався б уже до них самих, – мушу наголосити, що я не знаю ні тамтешніх законів, ані достатків батьків, – отже, щоб уникнути аліментів і скандалу, вони вислали свого сина, а мого небожа, до Америки, для такої подорожі дуже погано, як бачите, його спорядивши, тому хлопець – хіба що сталося б диво, яке ще трапляється в Америці, – був би полишений на самого себе, відразу ж, мабуть, пустившись берега у якомусь завулку нью-йоркської гавані, якби та дівчина не розповіла в листі до мене, що після довгих блукань, врешті, позавчора потрапив до мене, всієї історії, описавши, який мій небіж на вигляд, і розважливо повідомивши назву судна. Коли б мені спало на думку, мої панове, вас розважити, то я зачитав би тут деякі уривки з листа, – він витяг з кишені два великі, густо списані аркуші паперу й помахав ними. – Лист безперечно справив би на вас враження, бо написаний він з дещо наївною, хай і доброзичливою хитрістю і великою любов’ю до батька її дитини. Але я не розкажу більше, ніж треба для ясності, щоб не ятрити ще, певно, не згаслого почуття мого небожа. Якщо захоче, хай прочитає собі на науку листа в затишку кімнати, що вже чекає на нього.
Втім, у Карла не було жодних почуттів до тієї дівчини. У безладді минулого, що відступало чимраз далі, вона сиділа на кухні біля мисника, спираючись на нього ліктями. Вона позирала на Карла, коли той часом заходив на кухню набрати батькові склянку води чи зробити щось для матері. Часом вона, скоцюбившись, писала біля мисника листа, черпаючи натхнення з Карлового обличчя. Часом вона затуляла очі руками, тоді годі було до неї звертатися. Часом вона уклякала перед дерев’яним розп’яттям у своїй маленькій кімнатці поряд з кухнею і молилася; тоді Карл боязко поглядав на неї мимохідь у шпарку прочинених дверей. Інколи вона ганяла по кухні і, регочучись, як відьма, відскакувала назад, наскочивши на Карла. Часом замикала двері, коли на кухню заходив Карл, і тримала клямку рукою доти, доки він не вимагав, щоб вона