Америка. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
до відверто зворушеного капітана і спитав: – Ну як, небіж в мене нівроку?
– Я щасливий, пане сенаторе, – відказав капітан, легенько вклонившись, як кланяються лише люди з військовою поставою, – що можу познайомитися з вашим племінником. Це велика честь для мого корабля, що він став місцем такої зустрічі. Але подорожувати у межидаш-ші було, мабуть, дуже погано, та звідки ж ми могли знати, хто там їде. Взагалі-то ми робимо все можливе, аби якось полегшити пасажирам плавання у межидашші, робимо набагато більше, ніж на американських кораблях, однак нам ще й досі не вдалося перетворити таку мандрівку на втіху.
– Мені вона не зашкодила, – мовив Карл.
– Йому вона не зашкодила! – зареготав сенатор.
– Хіба що, боюся, загубив я свою валізку, – і це йому нагадало все, що з ним сталося і що треба було зробити; Карл озирнувся й побачив усіх присутніх: вони були на своїх місцях, шанобливо принишклі, і витріщалися на нього. Тільки портові чиновники, наскільки це можна було вичитати з їхніх серйозних і самовпевнених рис, жалкували, що прийшли так невчасно, і дзиґарок, який лежав тепер перед ними на столі, важив, певно, для них більше за все, що тут сталося в канцелярії і що, либонь, могло ще статися.
Перший, хто після капітана висловив своє зворушення, був, хоч як це дивно, паровичник.
– Я вас щиро вітаю, – сказав він і потиснув Карлові руку, бажаючи також цим показати щось на кшталт схвалення. Коли ж він потім хотів звернутися з тими самими словами й до сенатора, той подався назад, наче паровичник перебільшив свої права; тож паровичник осікся.
Тепер уже й інші збагнули, що їм треба робити, і навколо Карла та сенатора відразу ж зчинився рейвах. Отож вийшло, що Карл прийняв поздоровлення навіть од Шуба-ля, прийняв і подякував йому за нього. Останні, коли всі знову заспокоїлися, підійшли портові чиновники й сказали двоє слів англійською, що справило кумедне враження.
Сенатор був у доброму гуморі і, щоб натішитись подією до кінця, заходився нагадувати собі й іншим деякі подробиці, що їх присутні вислухали, звичайно, з цікавістю, а не лише для годиться. Так він розповів, що занотував до записника найголовніші Карлові прикмети, які кухарка перерахувала в своєму листі, щоб одразу мати їх під рукою у потребі. І от під час нестерпного паровичникового базікання він, щоб відволіктися, витяг записника і спробував знайти в Карлові прикмети, наведені кухаркою, – звичайно, не надто точні з точки зору детектива.
– І от знайшовся мій небіж! – додав він таким тоном, ніби хотів, щоб його ще раз поздоровили.
– А що тепер буде з паровичником? – спитав Карл, нехтуючи дядьковою розповіддю. Хлопець вважав, що нове становище дозволяє йому говорити все, що він думає.
– З паровичником буде те, що він заслужив, – сказав сенатор, – і що вважає за доцільне пан капітан. Гадаю, що паровичника з нас уже досить, і навіть більше, ніж досить. Кожен із присутніх з цим, певно, погодиться.
– Однак коли йдеться про справедливість, це нічого