Ім'я вітру. Патрик РотфуссЧитать онлайн книгу.
бургомістровому обличчі промайнув страх, а потім на ньому відобразилось обурення. Він показав на констебля через плече.
– Тоді просидиш ніч у тюрмі за волоцюзтво та загрозливу поведінку. Ми випустимо тебе вранці, якщо навчишся чемно тримати язика за зубами. – Констебль посунув до фургона, обережно тримаючи збоку свій кийок.
Старий, не відступаючись, підняв одну руку. З передніх кутків його фургона здійнялося насичене червоне світло.
– Досить, – лиховісно промовив він. – Інакше може стати кепсько.
Здивувавшись на мить, я усвідомив, що дивне світло ллється з пари симпатичних ламп, які старий встановив на своєму фургоні. Я вже бачив одну таку в бібліотеці лорда Ґрейфоллов. Вони були яскравіші за газове освітлення, стійкіші за свічки або лампи, а працювали майже вічно. Також вони були страшенно дорогі. Я був готовий побитись об заклад, що ніхто в цьому маленькому містечку про них не чув і тим паче не бачив хоч одну.
Коли світло почало розростатися, констебль зупинився. Та коли начебто не сталося більш нічого, він зціпив зуби й попрямував до фургона далі.
На обличчі старого відобразилася тривога.
– А тепер заждіть секундочку, – сказав він, коли червоне світло з фургона почало тьмяніти. – Не треба…
– Писок стули, фіґляре старий, – промовив констебль. Він схопив арканіста за руку так, неначе засунув долоню в пічку. Далі, коли нічого не сталося, він усміхнувсь і набрався впевненості. – Не думай, ніби я не намну тобі боки, щоб ти більше не вдавався до своєї чортівні.
– Гарна робота, Томе, – похвалив бургомістр, аж засяявши від полегшення. – Візьми його з собою, а по фургон ми когось пошлемо.
Констебль вишкірився та скрутив старому руку. Арканіст зігнувся в талії й коротко, болісно охнув.
Я зі своєї схованки побачив, як вираз обличчя арканіста за якусь секунду зі збентеженого перетворився на зболений, а тоді – на гнівний. Побачив, як заворушилися його вуста.
Хтозна-звідки повіяв лютий порив вітру, неначе раптово, без попередження, розігралася буря. Вітер ударив по фургону старого, і він встав на два колеса, а тоді з грюкотом знову встав на чотири. Констебль захитався і впав, неначе його вразила Божа рука. Навіть майже за тридцять футів звідти, там де ховався я, вітер був такий сильний, що мені довелося зробити крок уперед, неначе мене грубо пхнули ззаду.
– Відчепися! – розгнівано прокричав старий. – Не докучай мені більше! Я підпалю твою кров і наповню крижаним, залізним страхом! – у його словах було щось знайоме, але я не міг сказати напевне, що саме.
І бургомістр, і констебль кинулися навтьоки, вибалушивши дикі очі, як сполохані коні.
Вітер затих так само швидко, як і прийшов. Увесь цей раптовий порив, напевне, протривав не більше п’яти секунд. Оскільки більшість містян зібралися довкола трактиру, я сумнівався, що це побачив іще хтось, окрім мене, бургомістра, констебля та віслюків старого, які мирно стояли у своїй запряжці, нітрохи не збентежені.
– Не заплямовуй це місце своєю мерзенною