Ім'я вітру. Патрик РотфуссЧитать онлайн книгу.
наче яр, який залишився після річки, що перейшла до чистішого русла. Сміття злітало вгору уздовж стін і заповнювало щілини між будівлями й дверима в нішах. Після кількох поворотів я відчув згірклий запах мертвечини.
Я завернув за ріг і хитнувся до стіни, осліпнувши від зірочок болю в очах. Відчув, як мене хапають за зап’ястки якісь грубі руки.
Розплющивши очі, я побачив старшого за себе хлопчину. Він був удвічі більший за мене, мав темне волосся й дикі очі. Через розмазаний по обличчю бруд він здавався бородатим, тому його юне обличчя дивувало жорстокістю.
Ще двоє хлопчаків відірвали мене від стіни. Один з них скрутив мені руку, і я зойкнув. Старший хлопчина, почувши цей звук, усміхнувся й провів рукою крізь волосся.
– Шо ти тут робиш, Налте? Загубився? – Його усмішка стала ширшою.
Я спробував відсторонитись, але один із хлопців скрутив мені зап’ясток, і я охнув:
– Ні.
– Здається, він загубився, Піко, – сказав хлопчина праворуч від мене. Той, що був ліворуч, різко вдарив мене ліктем у скроню, і провулок шалено захитався довкола мене.
Піка засміявся.
– Я шукаю теслярню, – промимрив я, трохи приголомшений.
Обличчя Піки набуло кровожерливого виразу. Він схопив мене обома руками за плечі.
– Я тебе питав? – прокричав він. – Я казав, що тобі можна говорити? – Він буцнув мене лобом в обличчя, і я відчув, як щось різко тріснуло, а далі відчув вибух болю.
– Чуєш, Піко. – Голос, здавалося, долинав звідти, звідки долинати не міг. Чиясь нога потицяла в мій футляр із лютнею й перекинула його. – Чуєш, Піко, глянь-но на це.
Піка опустив погляд на лунке «гуп». То впав просто на землю футляр із лютнею.
– Що ти вкрав, Налте?
– Я це не крав.
Один із хлопчаків, які тримали мене за руки, засміявся.
– Атож, це тобі дядько дав, щоб ти це продав і купив ліків хворій бабці. – Він засміявся ще раз, тим часом як я намагався, кліпаючи, позбутися сліз на очах.
Я почув, як тричі клацнуло – то відмикали засуви. Далі пролунало характерне гармонійне бренькання – лютню дістали з футляра.
– Ох і сумно буде твоїй бабці, що ти це згубив, Налте. – Піка говорив тихо.
– Побий нас Тейлу! – вибухнув хлопчина праворуч від мене. – Піко, знаєш, кілько коштує така штука? Та за таку золотом платять, Піко!
– Не вимовляй отак ім’я Тейлу, – попросив хлопчина зліва від мене.
– Шо?
– «Не поминай Тейлу без наглої потреби, бо він усі думки й діяння судить із неба», – продекламував він.
– Та хай Тейлу з його великою блискучою цюцюркою мене обісцить, якщо ця штука не коштує двадцять талантів. Отже, ми можемо отримати в Дайкена принаймні шість. Знаєш, що можна зробити з такою силою грошей?
– Тобі взагалі не випаде нагода щось із ними зробити, якщо ти не перестанеш так говорити. Тейлу нас глядить, але він мстивий. – Другий хлопчина говорив поштиво й боязко.
– Ти, певно, знову спав у церкві? Релігія до тебе чіпляється, як до мене блохи.
– Я