Нічний репортер. Юрий ВинничукЧитать онлайн книгу.
align="center">
ДЕНЬ ДРУГИЙ
П’ятниця
23 вересня 1938 року
1
Мене розбудив дзвінок. Прокляття! Таки не дадуть відіспатися, але, глянувши на годинник, я заспокоївся – перша! Шість годин сну – це навіть більше, ніж я розраховував про-спати. Тому я одразу прокинувся невимовною симпатією до того невідомого, хто мене цілком вчасно розбудив. Дзвонив редактор. Голос його був похмурий і захриплий. Таке враження, що це не я, а він усю ніч провів у типографії. Перші ж його слова змусили мене охляп впасти у крісло і відчути, як усередині все захололо. Я спазматично ковтнув липку слину і прохрипів:
– По-повторіть…
– Повторюю: годину тому Томашевича знайдено мертвим. Він застрелився.
– Зачекайте, я зараз…
Я вискочив у лазничку, запхав голову під кран, потрусив нею і відчув, як там усе знову стає на місця. Тоді повернувся і знову приклав слухавку до вуха:
– Де його знайшли?
– В Брюховичах. Там у нього вілла. Зараз до тебе їде твій кумпель – комісар Обух. Я сказав йому, що ти вдома відсипаєшся. Я зле зробив? – у його голосі вчувалися кпини.
– Та ні. Рано чи пізно він однаково б мене знайшов.
– Марку, – тепер це було сказано з теплотою і батьківською турботою.
– Ну?
– Ти герой! Чуєш? Тисну тобі ґраби17.
Татусьо! Він знав, коли мене варто підбадьорити, а коли й по шиї дати. В цю мить я б його розцілував.
– Дякую. Я не знав, що так вийде.
– Нічого. Було б гірше, якби такий жевжик прорвався нагору. Кінцівка тобі вдалась – як у воду дивився. Ну, файно. Завтра будеш?
– Умгу.
– Честь.
Я поставив чайник на вогонь і закурив. Як він сказав? «Кінцівка тобі вдалась?» Я повторив це вголос і тоді зрозумів: це тих кілька слів! Он воно що! Мартинюк правду казав: я потрапив у спритно нарихтовану пастку. Я просто підказав Томашевичу вихід зі становища – застрелитися. Бо тих кілька слів не мали жодної двозначності, вони звучали цілком ясно: «Що ж, для пана Томашевича залишається тепер лише одна перспектива. Невмолима, невідворотна і правдива… Там – у шухляді стола причаївся рішенець».
Авжеж! Я ж бо думав, що мова про в’язницю! І натяк на те, що в шухляді стола лежать затверджені документи кандидата на посаду президента міста. Які він тепер мусить знищити і відмовитися від виборів. Так я собі думав. А однак це не було про в’язницю.
Я налив собі кави і сів біля вікна. За вікном моросив дощ.
За кілька хвилин ввалився Обух, мокрий як хлющ.
– Я просто звідти, – пояснив. – Поки обнишпорив усе довкола тієї вілли, вимок до рубця. Дай мені халат, нехай те все підсохне. У нас буде довга розмова. Тож зроби і мені кави. І канапку не пошкодуй.
Я заварив йому каву, намастив хліб маслом, зверху поклав сир. Він перевдягся в мій халат і закутався, як лялька.
– Я змерз, як пес. Дай мені ще чогось міцнішого.
– «Stock» від Бачевського18?
– Те, що треба. Шеф тобі телефонував?
– Аякже.
– Ти