Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-МостовичЧитать онлайн книгу.
нічого не відповів і довгий час вдивлявся Дизмі в очі. Нарешті нахилився і прошепотів:
– Мабуть, ви мені будете потрібні…
– Я? – здивувався Никодим.
– Ти-и-хо! – Граф став озиратися довкола. – Здається, нас хтось підслуховує.
– Вам здалося. Тут нікого немає.
– Тсс!.. Брут! Шукай шпигуна, шукай!
Пес розгублено дивився на господаря і не сходив з місця.
– Безглузда худобина! – роздратувався граф. – Геть!
Він встав і навшпиньки обійшов кущі. Всівшись на лаву, повчально сказав:
– Обережність не завадить.
– Ви сказали, графе, що я вам знадоблюся, – почав Дизма.
– Так, я використаю вас як знаряддя, але ви мусите мені пообіцяти абсолютну слухняність. Нікому жодного звуку. Передусім ви їдете у Варшаву до моєї тітки, пані Пшеленської. Це дуже безглузда і дуже шанована особа. Напевно, вже й ви помітили, що шановані особи найчастіше бувають безглузді?..
– Справді…
Обличчя Понімірського скривилося в іронічній гримасі. Він додав:
– Ви становите виняток з цього правила, бо хоч і дурні, та поваги до себе не викликаєте. Але це дрібниці. Тут дещо важливіша справа. Отже, у тітки Пшеленської величезні зв’язки, і вона ненавидить Куника. Тому вона допоможе у моїй справі.
– У якій справі?
– Мовчати, sapristi8, коли я говорю! Куник оголосив мене божевільним. Мене! Уявляєте, і добився опіки наді мною. Так от, ідеться про те, щоб тітка поставила на ноги вже не знаю точно й кого. Потрібно влаштувати консиліум, який встановить, що я цілком нормальний. Розумієте, пане?
– Розумію.
– Я напишу тітці листа, представлю вас як свого колегу, хоча й маєте вигляд шевця, але тітка так мріє насолити Куни-ку, що повірить. Поясните тітці, що наді мною тут знущаються, що мене позбавили свободи, що перехоплюють мої листи. Це слід змалювати у як найпохмуріших фарбах.
– Добре, але…
– Тихо! Хочете, знати, що за це отримаєте? То знайте, що за це я вшаную вас своєю дружбою і довічною рентою. Досить? Йду писати листа, а ви перед від’їздом у Варшаву зайдете за ним і за детальними інструкціями. Якщо ж на мене донесете, вб’ю як собаку. До побачення.
Він свиснув пінчера і, перестрибнувши, зник за кущами.
«Навіжений, немає жодного сумніву, – подумки вирішив Дизма. Втім, у розповіді графа є велика частка правди. Адже й Куницький сам казав, що купив Коборово. Ставлення дружини і дочки до нього дуже вороже. Зрозуміло, немає сенсу мати справи з цим божевільним і його планами, але варто замислитися, чи не можна з усієї цієї каламуті отримати для себе якусь вигоду…»
Дизма наразі не бачив жодних перспектив усього цього, але відчував, що проникнути в чужу таємницю ніколи не завадить. Особливо в його становищі:
«Принаймні потрібно якось вивідати, чи правду каже цей божевільний граф».
Йому спало на думку, що якби звинувачення Понімірського підтвердилися, він мав би можливість погрожувати Куницькому викриттям. Дизма брів у роздумах парком і біля самого палацу
Їй-богу!