Справа Отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року. Андрей КокотюхаЧитать онлайн книгу.
брата своєї дружини, Артем ніби дивися на себе збоку. І не міг до кінця зрозуміти, де він справжній. І який з двох Шереметів тепер поводиться правильно: той, хто спокійно собі слухає про криваве свавілля влади робітників та селян у Києві, чи той, хто ледь-ледь панує над собою.
Хотілося кинути все, перепинити Миронове скиглення. Схопити за барки. Труснути, щоб аж голова смикнулася. Гарикнути просто в лице, спитавши, де тепер Ліда.
І чому той досі ще й пальцем не кивнув, щоб вирятувати свою старшу сестру з неволі.
Повернувшись рік тому до Києва, тридцятирічний хірург Артем Данилович Шеремет надумав стати на службу до військового шпиталю.
Доти він устиг попрацювати земським лікарем у Ржищеві. Зголосився доброхіть, викликавши цим захват молодої дружини. Донька відомого київського правника, заразившись у не такі вже й далекі революційні часи модним вірусом народництва, щиро вважала: треба йти до людей. І віддано їм служити. Лише так, мовляв, зітреться одвічна суперечність між містом і селом, яка згубно впливає на формування сучасного суспільства.
На той час російських народників уже витіснили соціалісти-революціонери. Точніше кажучи, гору взяло їхнє лівацьке крило.
Оцих Артем недолюблював.
Через популярну в їхньому середовищі ідею тотального праведного терору як єдиного дійового засобу боротьби з реакційним царським режимом. Натомість тяжів до так званих інтернаціоналістів: саме вони – есерівське крило – стояли на позиціях тісного зближення міської інтелігенції з народом.
Говорити про політику, особливо на початку і в перший рік війни[5], було даниною моді, демонстрацією небайдужості й водночас стурбованості долею країни.
Не входячи до жодної з політичних партій, Шеремет усе ж таки підтримував заборонених поступовців[6], дарма що вони були не дуже популярні серед громади. Що далі, то частіше Артем із тестем сперечалися через політичні вподобання. У такі моменти Лідія воліла заткнути вуха або й зовсім вийти з кімнати.
Романовський виступав за війну до переможного кінця. І вважав: хоч хто в ній переможе, українці однаково виграють, бо лише так може послабитися тиск на них відразу двох імперій, до яких вони належали. У дискусійному запалі називав зятя гнилим лібералом, і потім вони, не дійшовши згоди, якийсь час традиційно сердилися один на одного. Щоб потім традиційно замиритися. Домовитися: ділити українцям нема чого. І так до іншого разу. Коли якась подія – чи то в країні, чи то в самому Києві, чи то на фронті – знову дасть привід схрестити шпаги.
Відтоді, як на початку сімнадцятого року новостворена Центральна Рада зайшла в незрозумілу гру й домовленості з петроградським Тимчасовим урядом[7], Шеремет на певний час охолов до її діяльності. Та й узагалі до політики. На диво, тесть був з ним солідарний, і так тривало, аж поки Центральна Рада категорично заявила, що не сприймає більшовицького перевороту, і проголосила себе єдиним керівним органом нової незалежної Української держави.
Тоді
5
Ідеться про Першу світову війну (1914–1918 рр.)
6
Товариство Українських Поступовців – таємна надпартійна організація українців у Російській імперії. Створена 1908 року для координації національного руху в період реакції. Вимагала автономії для України. У березні 1917 року відразу після падіння самодержавства на платформі ТУП створено Українську Центральну Раду.
7
Проголошена в березні 1917 року, після того як у Росії перемогла буржуазна революція і цар Микола II зрікся престолу, Центральна Рада кілька наступних місяців підтримувала Тимчасовий уряд у Петрограді. Навіть виконувала певні його постанови. Проте з літа 1917 року Центральна Рада ухвалює І Універсал, яким декларує українську автономію. Це значно охолоджує стосунки між Петроградом та Києвом і призводить до розколу в керівництві самого українського уряду. Так тривало до більшовицького перевороту в жовтні 1917 року. Невдовзі Центральна Рада проголошує про створення Української Народної Республіки (УНР). Результатом цього стає перша агресія більшовицької Росії проти України, що вилилася в повномасштабну україно-російську війну 1918–1923 років.