Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
що це обличчя вражало своїми висхлими рисами і було спотворене таким жахом, що декотрих відвідувачів, коли бачили його, починало тіпати. Повіки мумії за століття геть всохли, за ними опуклі очні яблука. На горішній частині голови і на вилицях збереглися кущики волосяного покриву; барва тіла загалом була близькою до матового сірого кольору. Поверхня мумії на дотик нагадувала щось середнє між шкірою та каменем, і всі без винятку фахівці, котрі намагалися встановити методу бальзамування, були змушені визнати свою цілковиту поразку. Деякі ділянки тіла постраждали від часу і розклалися. Мумію обмотали шматками тканини незвичайної вичинки і досі небаченого крою.
Навряд чи хтось зміг би достеменно визначити, що саме робило цей експонат настільки моторошним і відразливим. Висхле тіло викликало невиразне та незрозуміле відчуття безмежної вічності й абсолютної чужорідності, що може виникнути, якщо вам доведеться з краю жахливої прірви зазирнути в якусь таємничу безодню. Але насамперед глядачам упадав у вічі вираз божевільного переляку на зморщеному, напівзатуленому горішніми кінцівками обличчі з випнутою нижньою щелепою. Це уособлення нескінченного, нелюдського, космічного жаху не могло не навіяти таких же почуттів кожному відвідувачу музею, тим більше що цьому всіляко сприяла атмосфера таємничості та тривоги, яка огортала всю будівлю.
Серед достатньо вузького кола постійних відвідувачів цей релікт найдавнішого, давно забутого світу незабаром набув лихої слави, хоча самотність розташування і камерний характер діяльності музею аж ніяк не сприяли вибуху того сенсаційного зацікавлення, який викликав, наприклад, знаменитий «Кардифський велетень»[3]. Минулого століття стихія вульгарного галасу ще не затопила наукові сфери такою мірою, як тепер. Крім цього, учені різних напрямків наполегливо, хоч і без успіху, намагалися визначити характер цього жахливого об’єкта. В їхньому середовищі перманентно функціонували різноманітні теорії про сутність давніх тихоокеанських цивілізацій, які залишили після себе помітні сліди у вигляді кам’яних статуй острова Пасхи або мегалітичних споруд Понапе та Нан-Мадола[4]. Спеціалізовані журнали повнилися міркуваннями про таємничий континент, сліди якого нині позначали лише його колишні гірські шпилі, відомі нам як незліченні острови Меланезії та Полінезії. Відмінності у визначенні періоду існування цієї гіпотетичної цивілізації, як і континенту, одночасно вражали і бавили, а тим часом у деяких міфах Таїті й інших тихоокеанських регіонів виявили деталі, що дивним чином узгоджуються з цією теорією.
Однак усе більше уваги науковців став привертати циліндр із загадковим сувоєм, заповненим незрозумілими ієрогліфами, що дбайливо зберігають у бібліотеці музею. Прямий стосунок циліндра до мумії питань не викликав: усі без винятку втямили, що розгадка таємничих написів могла дати ключ і до таємниці жахливої фігури. Циліндр сягав близько чотирьох футів у довжину
1869 року американець Джордж Галл заявив, що в процесі копання криниці біля містечка Кардиф у штаті Нью-Йорк знайшов «скам’янілі останки стародавнього велетня». «Велетень» спричинив сенсацію і привернув натовпи цікавих, котрі сплачували по 50 центів за право поглянути на це «диво». За два місяці Галл зізнався в містифікації – триметрову скульптуру заздалегідь відлили з гіпсу та потай доправили на потрібне місце.