Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
або дослідників езотеричних переказів доісторичних часів по-справжньому так і не залучили до загадкового сувою аж до нещодавнього вибуху сенсаційного журналістського зацікавлення, що прискорив трагічний розв’язок цієї історії.
II
Такий стан речей зберігався ще півстоліття після купівлі музеєм мумії. Цей жахливий експонат став для освічених жителів Бостона визначною місцевою пам’яткою та джерелом для гордощів, але не більше, а про саме існування супутніх циліндра та сувою – після десятиліття безплідного дослідження – фактично забули. Діяльність музею Кабо вирізнялася таким консерватизмом і скромністю, що жодному репортерові або письменнику й на гадку не спало б завітати в його нудні межі в пошуках матеріалу, здатного зацікавити широкий загал.
Галас зчинився навесні 1931 року, коли придбали нові екстравагантні експонати: дивовижні предмети і на диво добре збережені тіла, знайдені у гробницях біля французького міста Аверуань, під майже знищеними руїнами Шато Фоссесфламма[7], що набули зловісної популярності та викликали ажіотаж серед газетярів. Вірна своїй манері працювати ліктями міська газета «Бостонська колонка» замовила своєму дописувачу для недільного числа розлогу статтю про нові придбання та порадила приправити її загальним описом музею. Але цей молодик, котрого звали Стюарт Рейнолдс, уздрів давно всім відому жахливу мумію і побачив у ній набагато карколомніший матеріал для сенсації, ніж опис новопридбаних знахідок, заради яких його й послав сюди редактор. Поверхневе ознайомлення з теософськими працями, захоплення вигадками таких письменників, як полковник Черчворд і Льюїс Спенс[8], котрі розповідають про давні континенти та забуті цивілізації, пробудили в Рейнолдсі особливий інтерес до таких реліквій.
У музеї журналіст довго дошкуляв усім своїми нескінченними і не завжди розумними запитаннями, а також вимогами допомогти йому сфотографувати мумію в незвичайних ракурсах, для чого знадобилося совати її то туди, то сюди. У музейній бібліотеці, розміщеній у підвальному поверсі, він годинами розглядав дивний металевий циліндр і сувій, фотографуючи їх під різними кутами, а також зобразив у всіх подробицях загадковий ієрогліфічний текст. Він попросив показати всі книги, які хоча б трохи пов’язані з примітивними культурами та затонулими континентами, а потім по три години щодня робив виписки з них, покидаючи музей лише для того, щоб тут же податися до Кембриджа, де в бібліотеці Вайденер можна було погортати (попередньо отримавши дозвіл) жахливий і заборонений «Некрономікон».
5 квітня його велика стаття з’явилася в недільному випуску «Бостонської колонки» – рясно ілюстрована світлинами мумії, циліндра та сувою з ієрогліфами, виконана в звичайному дурнувато-інфантильному стилі, яким газета звикла просторікувати на догоду широкому колу своїх розумово незрілих читачів. Сповнена невідповідностей, перебільшень, потуг на сенсацію, вона достеменно