Аутсайдер. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
щодо ресторану, то він, мабуть, навіть не працює в такі години.
Семюелз говорив, мов дитина, яку дорослий хлопець штовхнув на тротуар, і вона через це забила коліно. Ралф починав усвідомлювати, що цей чоловік йому не так уже й подобається. Він дедалі більше скидався на слабака.
– Якщо ресторан поруч із готелем, то ймовірно, що його відкрито на бранч.[80]
Семюелз похитав головою, так само вдивляючись у кадр із Террі Мейтлендом.
– Навіть якщо ми отримаємо збіг за ДНК… у чому я починаю сумніватися… ти вже достатньо пропрацював на цій посаді й знаєш, що присяжні нечасто визнають провину на підґрунті ДНК і відбитків пальців. Чудовий доказ тому – суд над О. Джеєм.
– Свідки…
– Ґолд їх знищить на перехресному допиті. Стенгоуп? Стара й наполовину сліпа. «Правда, що три роки тому ви відмовились від прав водити машину, місіс Стенгоуп?» Джун Морріс? Дитина, яка бачила закривавленого чоловіка з протилежного боку вулиці. Скавкрофт тоді випив, і його друзяка теж. У Клода Болтона історія з наркотиками. Найкращий його свідок – це Віллов Рейнвотер, але маю для тебе новину, друже, – у цьому штаті люди не особливо зважають на індіанців. Не дуже їм довіряють.
– Але ми надто далеко зайшли, щоб задкувати, – відказав Ралф.
– Отака гірка правда.
Вони трохи посиділи в тиші. Двері до Ралфового кабінету були прочинені, у головній залі відділка майже нікого не було, як і годиться для недільного ранку в маленькому містечкові Південного Заходу. Ралф хотів було нагадати Семюелзу, що це відео відволікло їх від слона в кімнаті: вбито дитину, і, згідно з усіма набутими речдоками, вони піймали саме того, хто це зробив. Те, що Мейтленд у цей час начебто перебував за сімдесят миль від місця злочину, треба ще з’ясувати й підтвердити. А поки не підтвердять, відпочивати не годиться.
– Якщо хочеш, поїхали зі мною до Кеп-Сіті.
– Не вийде, – відповів Семюелз. – Я їду з колишньою дружиною та дітьми на озеро Окома. Вона влаштовує пікнік. Ми нарешті порозумілися, і я не хочу ризикувати.
– Окей.
Пропозиція все одно була несерйозна, бо Ралфу хотілося побути на самоті. Хотілося спробувати збагнути, яким чином така з першого погляду проста справа перетворилася на колосальний пиздець.
Він підвівся. Білл Семюелз склав айпед у портфель і став поруч із Ралфом.
– Гадаю, через це ми можемо втратити роботу, Ралфе. І якщо Мейтленд вийде на волю, то подасть на нас до суду. Сам знаєш, що подасть.
– Їдь на свій пікнік. Поїж трохи сендвічів. Це ще не кінець.
Семюелз першим вийшов з кабінету, і щось таке в його ході (чи то опущені плечі, чи то портфель, що безнадійно стукався об його коліно) розлютило Ралфа.
– Білле?
Семюелз озирнувся.
– У цьому місті жорстоко зґвалтували дитину. Імовірно, що або до, або вже після цього хлопчика покусали на смерть. У мене це досі в голові не вкладається. Ти гадаєш, його батькам не до щурячої сраки – чи ми втратимо роботу, чи подадуть позов на міське
Прийом їжі, що об’єднує сніданок і ланч.