Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
бурею. Що є, те є… Скільки це ми втратили були в минулій битві?.. Здається, лише одного?
– Але ж хтось таки загинув, – зауважив Ценн.
– То й що? – знизав плечима Даллет. – На війні завжди гинуть. У нашому загоні втрати найменші. Скоро сам побачиш.
Каладін закінчив розмову з іншим командиром і бігцем повернувся назад. Хоча в руці у нього був, строго кажучи, дротик – з ним належало вправлятися однією рукою, а в іншій тримати щита, – цей дротик був на добрий лікоть довшим, ніж у решти бійців.
– До бо-о-ою – …ту-у-уйсь! – скомандував Даллет.
На відміну від командирів інших загонів, Каладін не став у стрій, а так і залишився попереду своїх бійців. Воїни довкола Ценна знервовано переминалися, рвучись уперед. Ці звуки ланцюжком пробігли по лавах усієї величезної армії: на зміну затишшю прийшла буря. Зачовгали сотні ніг, заляскали щити, задзенькотіли пряжки. Каладін залишався непорушним, вдивляючись у бойовий стрій ворожої армії. «Спокійно, хлопці!» – наказав він, не обертаючись.
Позад них проскакав світлоокий офіцер: «До бою! Спустіть із них кров. Порвіть на шматки!»
– Спокійно, – повторив свій наказ Каладін, щойно вершник проїхав мимо.
– Розімнися – зараз будемо бігти, – сказав Ценнові Даллет.
– Бігти? Але нас учили наступати, маршируючи в шерензі! Ні в якому разі не ламати строю!
– Так то воно так, – відповів Даллет. – Але в тому й біда, що таких, як ти, недовчених, тут більшість. Тих же, хто і справді вміє воювати, посилають на Розколоті рівнини битися з паршенді. Каладін хоче трохи підівчити нас і перебратися туди – воювати за короля. Більшість із присутніх тут поламають стрій і наступатимуть кожен сам по собі, – Даллет кивнув головою вздовж вишикуваних рядів. – Зі світлооких не настільки добрі командири, щоби змусити їх залишатися в шеренгах. Тож тримайся нас і біжи.
– Мені виставити поперед себе щита?
У більшості лав довкола Каладінового загону воїни саме розстібали ремені своїх щитів, але в бійців Каладіна ті, як і раніше, висіли за спинами.
Перш ніж Даллет встиг відповісти, позаду засурмили наступ.
– Уперед, – наказав Даллет.
У Ценна не залишалося вибору. Уся армія прийшла в рух, під чобітьми солдатів задвигтіла земля. Як і пророкував Даллет, їхні лави недовго залишалися рівними: хтось крикнув «ура», інші підхопили. Світлоокі теж не відставали: «Пішли! Бігом марш! До бою!» Стрій розпорошився.
Щойно це сталося, як загін Каладіна щодуху рвонув і помчав на повній швидкості, забігаючи поперед інших. Нажаханий Ценн поспішав ледь не на чотирьох, та все ж не відставав від решти: земля була не така рівна, як здавалося, і він заледве не перечепився об непомітну скелебруньку, що втягнула своє гудиння в мушлю.
Потому він знову зіп’явся на ноги й летів уперед, стискаючи в руці спис. Важкий щит боляче бив його по спині. Ворожа армія, що виднілася вдалині, теж зарухалася: супротивник так само мчав полем битви їм назустріч. Нічого схожого на бойовий лад чи акуратно вишикувану шеренгу. Усе це навіть віддалено